Після того як спустився до річки, Михайло оцінив шанси кота на порятунок.
Круті скелі стискали річку, але її рівномірна течія надихала спокоєм. Монотонне дзюрчання хвиль об каміння звучало як настирливий натяк: «Півгодини лише півгодини до скиду води». Михайло добре знав цей знак.
За кілометр угору стояла гребля місцевої ГЕС. Весняна повінь переповнила водосховище, і напередодні всім фермам вниз за течією надійшло повідомлення зранку почнуть інтенсивніше скидати воду, і річка підніметься. Затоплення не очікували: береги високі, але низинні луги тимчасово підуть під воду. Михайло знав не завадить ще раз перевірити насосну станцію. Раптом десь ослаб кріплення?
Прикрутивши протез, що поскрипував на лівій нозі, він обійшов територію. Усе було гаразд. Ще вчора він перевірив труби та паркан, але зайва пересторога ніколи не завадить. Зняв кепку, провів рукою по сивим коротким волоссям, розклав невеличкий килимок на камені й сів, розминаючи кульш. Нога боліла кожна зміна погоди нагадувала про стару травму. Михайло запалив цигарку і чекав. Він любив спостерігати, як відкривають шлюзи. Спочатку чується далекий гуркіт, потім зявляється біла піна, а далі потужний потік, що несе гілки, сміття, минулорічне листя. Річка наче оживає, звільняючись від усього зайвого.
Він зняв протез, поклав поруч і примружився, спостерігаючи, як повалене дерево повільно пливе водою потоне чи ні? На півдорозі воно зачепилося за мілину. «Застрягло», констатував Михайло. За десять хвилин, коли підніметься вода, його знесеться. Але раптом він помітив щось дивне: серед гілок метушилася крихітна істота. Придивившись, він побачив кіт. Сірий, мокрий, тремтячий, він відчайдушно намагався вилізти вище. Тепер він сидів на самій верхній гілці, за два десятки метрів від берега, і вчіплявся у дерево кігтями.
«Бідолаха, подумав Михайло. За десять хвилин відкриють шлюзи він не виживе». Швидко прикріпив протез, прикинув відстань до дерева. Шансів було мало, але він не міг просто піти. Цей погляд переляканий, але все ж сповнений надії він уже колись десь бачив.
Майже тридцять років тому Михайло служив за контрактом. Був сержантом на «гарячій точці», ходив у дозіл з молодим солдатом Дмитром. Вони піднімалися вгору, стежка була вузькою. Дмитро вирвався вперед, і снайпер влучив йому в коліно нога зламалася. Він упав, кричачи від болю. Михайло памятав той погляд німий крик про допомогу й усвідомлення, що будь-яка спроба врятувати може коштувати життя обом.
Не думаючи, він відкрив вогонь у бік снайпера, щоб відволікти увагу, а потім кинувся до товариша. Кулі свистіли повз, одна зачепила шолом. Але він встиг відтягнув Дмитра за камінь, поки взвод прикривав їх димовими шашками. А вночі й сам наступив на міну З тих пір вони обоє без ніг: в одного правої, в іншого лівої.
Михайло швидко скинув телогрейку, схопив килимок і зайшов у крижане річище. Холод пек шкіру, дух захоплювало, але повертатися було вже пізно. Він повільно просувався до дерева, стиснувши зуби, щоб не клацали. Вода ще була мілкою. Але зверху вже посилювався шум шлюзи відчинялися.
Ну ж бо, кіцю, не бійся! хрипів він, простягаючи руку.
Кіт, наче зрозумівши, стрибнув на Михайла і вчепився кігтями у плече. Біль пронизав його, але він лише видихнув: «Тримайся». Розвернувся і попрямував назад, з трудом переставляючи ноги. Холод паралізував тіло, протез заважав, сили закінчувалися. Водний потік ревів усе ближче хвиля вже наближалася. Михайло відчув під ногами берег, зробив останній крок і впав, відключаючись. Останнє, що він побачив: кіт стрибнув на суходіл.
Він прийшов до тями біля багаття. Поряд шипів чайник, а кіт уже сухий грівся біля вогню.
Ось тобі й на, залишив тебе самого і вже втягнувся в пригоди, буркнув знайомий голос. Дмитро, той самий Діма, тільки вже з сивиною на скронях. Ле
