Після цих слів я ще мушу сидіти тут, удавати, що все в порядку, і посміхатися? Ні, святкуйте без мене! крикнула Наталя, і двері лякоттю захлопнула.
Того ранку вона прокинулась значно раніше, ніж зазвичай. Не відкривши очей, зголосила: сьогодні сорок. Колись ця цифра була для неї майже казковою мрією. А тепер щоденні зморшки навколо очей і тягуча втома в погляді.
Поруч безмірно спав Сергій, не піднявшись навіть, коли Наталя обережно встала зпід ковдри. Сон був глибокий, а інтерес до неї все слабший. Вона гляннула на годинник: 5:30. Перш ніж гості прийдуть, ще треба встигнути багато чого.
Тихо зачинивши двері спальні, вона пройшла до кухні. Сьогодні квартира в центрі Києва мала стати полем бою між сімєю Наталії та друзями Сергія. Довгі роки не вдавалось знайти спільного ґрунту. Подруги зникли у буденному морі, а компанія Сергія залишилась незмінною: ті ж обличчя, ті ж теми.
Вона заварила каву, відкрила холодильник. Вчора допізна підготувала мясо в маринаді, нарізала овочі, зібрала інгредієнти для салатів. Тепер усе це треба втілити в святковий стіл. Зазвичай замовляли доставку чи йшли в ресторан, а сьогодні ювілей, і хочеться домашнього тепла.
Мам, у тебе є двісті гривень? розголосилося з кухні.
Шістнадцятирічний Кирило стояв, розпущений, вже в джинсах і футболці.
Куди ти так рано? здивувалась Наталя, дістаючи купюру.
Ми з хлопцями планували кататися на велосипедах, рано, щоб не згоріти. Повернусь ввечері, саме на свято.
Кирило, ти памятаєш, який сьогодні день? запитала вона.
Хлопець задумався, потім вибачливо усміхнувся:
Звісно, твій день народження. Не хотів зранку будити, подумав, ще привітаю.
Не хочеш залишитись і допомогти? Я сама не впораюсь, стільки всього…
Він зніяковів:
Мам, ми домовлялись давно. Точно встигну. Хіба Ганна не допоможе?
Вона ще в дорозі, на дачі з подругою, повернеться перед шостою.
Ну Ти ж і так краще за всіх справляєшся, знизав плечима.
Наталя зітхнула. Колись вона пишалась, що тримає все на плечах. Тепер це лише виснажувало.
Йди вже, але будь вдома вчасно.
Кирило чмокнув її в щоку і, ніби у спалаху, зник. Через кілька секунд грюкнули вхідні двері.
О девятій Наталя вже була поглиблена у приготування. Духовка гріла мяса, овочі чекали на нарізку, тісто для сирника під рушником підбиралося. Повітря наповнив аромат свіжозвареної кави та спецій.
Доброго ранку, оголосив Сергій, зявившись у поношених кросівках. Що ти так рано?
А як ти думаєш? стримано відповіла вона. Гості будуть о шостій. Роботи гора.
Ти могла трохи довше поспати. Це твій день. Він взяв чашку, наливав собі каву. Із днем народження, до речі.
Нахилившись, торкнувся її щоки. Пахло мятою і знайомим одеколоном.
Дякую, прошепотіла Наталя. Їй хотілося хоча б жесту, подарунка, хоча б запитання: «Чим допомогти?»
Але Сергій уже сидів за столом, листаючи стрічку в телефоні.
Ти сьогодні не працюєш? запитала вона, розбиваючи яйця.
Ні, вихідний. Треба ж щось вдома поробити
Чудово. Тоді допоможеш зі столом?
Легко. Як тільки новини дочитаю, буркнув він, не підводячи погляду.
Три години минули. Сергій перекинувся у вітальню, захоплений футбольним матчем, коментуючи його голосно. А Наталя мовчки нарізала, мішала, збивала, запікала, розмірковуючи: «Ось так. Сорок років. І ось як я їх зустрічаю»
Рівно о третій у двері задзвонили. Наталя витерла руки рушником і пішла їх відкрити. На порозі стояла її молодша сестра Марічка з букетом червоних гвоздик.
З ювілеєм, люба! сказала Марічка, обіймаючи сестру. Пришла трохи раніше, захотіла підсобити. Ви ще в процесі?
Я з самого ранку на ногах, запросила Наталя сестру. Гостей чекаємо о шостій, рада, що ти тут.
А де святковий образ? кинула поглядом Марічка на Наталю в простій футболці й вицвілому джинсі.
Який там наряд, зітхнула Наталя, махнувши рукою. Салати не дорізані, торт не прикрашений, сервування не готове
Зрозуміло, серйозно відповіла Марічка, зазирнувши на кухню. А Сергій що, не в темі?
Він зайнятий.
З вітальні долинуло гнівне: «Що ти робиш, безтолоч! Пасуй!»
Все ясно, пробурмотіла Марічка. Зараз я його «звільню».
Вона впевнено зайшла у вітальню. Наталя чула, як сестра енергійно щось доводить чоловікові, не зупиняючи його. Незабаром Сергій увійшов у кухню з похмурим виглядом.
Ну? Що треба? буркнув він.
Можеш накривати стіл у вітальні, стримано відповіла Наталя. Марічко, допоможи йому з посудом, будь ласка.
Наступні години пройшли без великих сварок. Сергій, хоч і неохоче, під контролем Марічки виконував вказівки, іноді «зникнув» у телевізор, але загалом щось робив. До пятої вечора всі головні справи були завершені. Наталя відчула, як плечі нилі, ноги клекотіли, а попереду ще цілий вечір святкування.
Іди перевдягнись, сказала Марічка, лагідно підштовхнувши її з кухні. Я тут сама впораюсь.
Наталя мовчки попрямувала до спальні. У шафі чекала темносиня сукня, куплена спеціально для цього дня. Але сил і бажання робити макіяж чи зачіску вже не було. Вона взяла звичну чорну сукню, в якій ходила на роботу, швидко освіжила обличчя, підфарбувала губи і встигнула вчасно у двері вже лунали дзвінки.
До шостої квартира наповнилась людьми. Приїхали батьки, знайомі подружжя, друзями Сергія, а також його колеги. Зявились діти: Ганна принесла модний торт з відомої кондитерської, а Кирило листівку, куплену на дорозі.
Наталя зустрічала гостей з напруженою усмішкою. Голова гуділа, а навіть піднятись на хвилину до ванної, щоб прийняти пігулку, не вдавалося усі щось питали, щось хотіли. Раптом Сергій ожив: жартував, розлив напої, демонстративно обіймав Наталю під час тостів.
Нарешті всі сідали за стіл. Наталя подала головну страву мясо в духовці, свою фірмову.
Наталю, може, не варто так багато салатів, тихо сказав Сергій, бачачи, як вона накладає олівє. Там же майонез. Останнім часом ти й так
Він не завершив, але короткий погляд на її талію сказав більше слів. Щоки її розжарилися, а Марічка, що сиділа поруч, стисло глянула на нього.
Мясо трохи пересушене, голосно зауважив Сергій, різаючи шматок. Перетримало, мабуть.
Мені здається, воно ідеальне, втрутилася мама Наталії.
Я ж не з лиха, підняв руки Сергій. Просто в минулому воно було соковитіше.
Наталя мовчки зрізала, вперта у свою тарілку. Затишний вечір перетворювався на чергове приниження перед усіма.
Тости лились один за іншим: хтось бажав карєрного зростання, інший краси й молодості, батьки здоровя і терпіння. Нарешті Сергій підняв келих.
Хочу привітати свою дружину з сорокаріччям. Цей вік вже серйозний. Але Наталя тримається молодцем. Для свого віку ще дуже багато
Стійка смішка пробігла по залу.
хоча могла б трохи більше доглядати за собою, додав він, не змінюючи зверхньої усмішки. Але ми ж і так тебе любимо. За тебе, кохана!
Тиша запанувала. Келихи піднялися неохоче, з напруженими посмішками. Більшість відводила погляди ніхто не хотів зустрітись з очима Наталії. Вона сиділа, нерухомо, втупившись у скатертину. Те, що довго стримувалось, піднялось з глибин.
Вона повільно підвелася.
Дякую за привітання, мовила тихо і вийшла з кімнати.
За дверима спальні роздавалося шепотіння, що перетворилось на буденний гомін. Ніхто не рушив за нею, навіть Сергій.
Наталя підступила до дзеркала. У відображенні втомлена жінка з вигаслим поглядом, розтріпаним волоссям, буденною зовнішністю. Коли вона перестала бути собою? Як це сталося, що сама дозволила це?
Ніби в іншому світі, вона відкрила шафу, дістала темносиню сукню, захищену саме для цього вечора. Обережно одягла, поправила виріз, зняла пил з сережок, подарованих Сергієм у часи, коли його слова звучали з любовю, а не докором.
З полиці вийняла підбори ті, що носила на весіллі. Вони і досі ідеально сіли на ногу.
Взявши телефон, набрала знайомий номер.
Віко, привіт. Це я. Сьогодні мій день народження Можемо зустрітись? Не хочу сьогодні бути одна. Зустрінемось у «Палермо» за півгодини? Супер, бронюю столик.
Виразивши останній дзвінок, ще раз глянула у дзеркало. Там стояла інша Наталя та, що знову згадала, ким була. Пряма спина, чіткий погляд, легка посмішка упевненість поверталась.
Коли вона вийшла у вітальню, усі замовкли. Погляди звернулися до неї. Сергій, здивовано, піднявся на ноги.
Ого, інша справа! вигукнув він. Оце вже святковий вигляд. Чому ж одразу не переодяглася? Ходи до нас!
Наталя вперше за день усміхнулася щиро.
Ні, Сергію, я не залишуся.
Що?! він не зрозумів. Чому?
Після всього, що прозвучало, я не можу сидіти і вдавати, що все мені приємно. Я вирішила відзначити цей день посвоєму. Через кілька хвилин приїде таксі, я їду в ресторан з подругою.
Та що ти вигадуєш? Це був жарт! розвів руками Сергій, шукаючи підтримку серед гостей.
У кожному жарті почала Наталя, та зупинилась. Хоча це вже неважливо. Я йду. Дякую всім і бажаю гарного вечора.
Вона розвернулася й рушила до виходу. У передпокої наздогнала її сестра.
Наталю, можливо, не варто? прошепотіла Марічка. Ти ж знаєш, він не хотів образити
Марічко, спокійно сказала Наталя, глянувши їй у очі, я шістнадцять років чую ці слова. Можливо, він і не хотів. Але я більше не хочу терпіти це, особливо у свій день.
Вона притиснула сестру до себе й вийшла за двері.
У підїзді було тихо і прохолодно. Спускаючись сходами, Наталя ніби скинула з себе тягар кожен крок полегшував дихання. Захист розтанув, ніщо більше не стримувало її.
Що буде далі, вона не знала. Можливо, Сергій нарешті щосьНаталя, залишивши позаду сумніви, впевнено ступила у ніч, відкриваючи нову главу свого життя.
