Ми закохалися одне в одного ще, коли були студентами. У нас зовсім не було грошей, навіть на весільний букет, тому мій наречений зібрав для мене польових квітів десь на околиці Києва. Вони були надзвичайні. Ми одружилися, коли я вже чекала дитину. Після весілля ми переїхали до моєї мами, вона нам дуже допомагала, поки ми вчилися. На початку нашого подружнього життя ми з чоловіком були щасливі. Разом гуляли містом, разом виховували сина. Він багато допомагав мені з дитиною, ми завжди разом прокидалися, щоб побачити, як посміхається наш хлопчик. А чоловік намагався заробити хоч якусь копійку, як тільки міг.
Він улаштувався вантажником до однієї фірми й пропрацював там чотири роки. Потім вирішив відкрити власну справу невеличкий продуктовий магазинчик. Справи пішли вгору. І ми добудували свій будинок під Борисполем і купили машину. Ми ні в чому собі не відмовляли. Чоловік сказав мені кинути роботу і займатися господарством. Я погодилася. Наш син відучився в Київському економічному університеті, після закінчення чоловік запропонував йому стати бухгалтером у нашій фірмі.
Та всього через кілька днів син прийшов до мене з дуже неприємною новиною мій чоловік завів роман на стороні. Я опинився перед вибором: подавати на розлучення, або ж зробити вигляд, що нічого не сталося. Я вибрав мовчати. Сподівався, що чоловік нагуляється і кине все це. Але минули два місяці, і він сам розповів мені всю правду. Більше того, та жінка чекала від нього дитину. Чоловік не хотів розлучатися, бо мав зі мною хороше життя. Він казав, буде жити з нею, а мене підтримуватиме фінансово. Також він запевнив, що допомагатиме нашому синові.
Я відчуваю себе покинутим і не можу знайти собі місця. Перед очима досі стоїть наша перша зустріч і той букет польових квітів, що колись подарував мені мій чоловікЯ довго плакала вночі, коли ніхто не бачив. Але одного ранку я дивилася, як прокидається сонце над нашим садом, і вирішила: досить жити чужим життям. Я звикла покладатися на чоловіка, ховати біль за звичними справами, але тепер мала знайти себе заново.
Я записалася на курси флористики. Мені завжди подобалось працювати з квітами. Мій перший букет, який зробила власноруч уже як флорист, був саме з польових квітів таких, як у день весілля. Я відчувала полегшення й нову енергію. Минуло декілька місяців, і я відкрила невеличкий квітковий магазин у центрі міста. До мене приходили люди, я слухала їхні історії, ділилася порадами і бачила, як квіти змінюють їхні обличчя.
Син став справжньою підтримкою. Він обіймав мене, коли я сумувала, і разом ми сміялися, згадуючи щасливі моменти минулого. Якось він приніс каву й сказав: “Ти завжди вчила мене не здаватися. Тепер ти маєш стати прикладом для себе.” Вперше за довгий час я відчула, що не одна.
Чоловік приїжджав іноді, залишав гроші, питав, чи не потрібна допомога. Але у моєму будинку більше не було місця для образ і жалю. Я прийняла минуле, пробачила йому й собі. Тепер моє життя розквітало новими фарбами несподівано я знайшла справжню себе серед запаху свіжих троянд і ромашок, серед людей, для яких мій магазин став острівцем радості.
З настанням весни я дозволила собі знову мріяти. Я зрозуміла, що найголовніше не втратити любов до себе і до життя. І тепер можу впевнено сказати: я щаслива.
