Після того, як я сказав дружині, що її донька не мій клопіт, правда про нашу сімю вилізла назовні
Богдан уже не перший рік холостяк. Усі родичі давно діти мають навіть молодший брат уже трішки сивіє, бо двійко малих бігають по хаті. А Богдан наче зачарований: ну жодної гарної кандидатки на роль майбутньої дружини не трапилось! Тітки не відступають: Коли ж будемо горілку пити на твоєму весіллі?. Сам Богдан давно готовий тільки щастя трохи не вистачає. Аж на 34-й день народження йому щось клацнуло: досить! Хай буде нарешті та баба.
Якось познімав пил зі своїх сорочок і пішов у нічний клуб, де трапився знайомий Денис, з якоюсь дівчиною сміється, аж зал гуде. Почали балачку, як свої:
О, здоров, Денисе! А чого це ти тут свято якесь?
Та вечір добрий, Богдане. Подруга з Івано-Франківська приїхала. По місту гуляємо.
Познайом нас, а то я ж сам тут, як гриб після дощу.
Це Соломія. Чарівна і смішна, ото скажу.
Вітаю, Соломіє, радий вітати у Львові! Я Богдан.
Приємно, що знайомлюсь з місцевими. Давайте товаришувати!
Та я за!
Соломія виявилася такою сонячною і, не повірите, але й розумною. Богдану аж серце підкосилося оце пощастило. Говорили до світанку, і тут малюк від Соломії вилетів, мов синиця з гнізда: донька у неї, вже школярка. Спершу Богдан трохи злякався але нічого, перетерпів: головне ж любов.
Оселилися разом, спочатку все як в тій казці: донька то в школі, то на танцях, то на музичній. На канікули у бабці під Тернопіль.
Соломія, наївна душа, вирішила: працювати не потрібно, Богдан і так заробляє, може трьох прогодувати. Але ж апетит, як відомо, наїдається. Вимоги Соломії росли, ніби та ціна на картоплю перед Великоднем. Йдеться не про гречку, а про репетиторів, гуртки от що потрібно!
Богданчику, дай, будь ласка, трохи гривень на додаткові заняття. Вже цього разу більше треба, мила каже.
Добре, я ж не проти, щоб дитина розвивалася
І так, день за днем, витрати ростуть. Як на дріжджах! Чоловік у якийсь момент вирішив: ну годі, поговорю.
Богдане, вчителька телефонувала. На екскурсію клас їде.
Ну то й добре.
Хочу, щоб і моя донечка була серед друзів, але потрібно добряче грошей. Це ж соромно всі поїдуть, а ми?!
Соломіє, в мене ці витрати вже поперек горла. А чому її рідний татусь ні копійки не дає?
Ти ж знав, що у мене донька. Прийняв це, от і маєш. Аби був жадібний та цинічний з тобою не була б. Я в шоці!
Сказала і в сльози, як весняний дощ. Богдан покаявся, вибачився, гроші дав. Але осад залишився. Засмутився: чому батько дівчинки ні словечка, ні гривні?
Раз вирішив усе зрозуміти детально:
Соломіє, не сердься, але чому твій колишній зовсім не допомагає дочці?
Я сама не беру, не треба мені його подачки.
Ну то якось дивно, правда? Чужий чоловік має годувати не свою дитину, а рідний мовчить в кущах! Йому все байдуже.
А ти себе чужим вважаєш? От і чого я думала, що моя дівчинка твоя сімя? Я думала, ти добрий!
Не треба мене звинувачувати. Я не безгрішний.
Ну і не буду просити у колишнього. Не хочеш сам не давай! Я сама зароблю. Але принижуватись не наш метод. Маєш межу терпіння? Вирахували, то й ідемо кожен своєю дорогою.
Годі того кипіння. Давай спокійно вирішимо, посидимо, погомонимо
Ніякого вирішення! Я спати! Хочеш тут лягай, а я на іншу половину. Не маю настрою балачити.
Богдану довелось перебиратися на диван. Ворочався всю ніч, роздумував про цю історію. Виходить дружина горда, як галицька княжна, а донька як сторонній епізод. І що старшою стане то більше турбот і витрат. А її тато десь там, у Фейсбуці, щасливий, фотки викладає біля крутого авто й у дорогому піджаку. Не бідний чоловік, міг би й другу гривню для доньки кинути. Але Соломія, як виявилось, таки гордість має, не звернеться.
Одного разу Богдан узявся поговорити з ним особисто…
