Після того, як я відкрився дружині й сказав, що її дочка не моя турбота, стара правда про нашу родину нарешті випливла на поверхню.
Ростислав довгий час залишався неодруженим, хоча навіть його молодший брат уже давно мав сімю та дітей. Йому не щастило з жінками постійно траплялися не ті. Рідня не давала йому спокою, запитуючи, коли ж нарешті прийде час святкувати його весілля. Ростислав і сам давно хотів сімї, а коли йому виповнилося 34, вирішив: досить холостяцького життя.
Одного літнього вечора у львівській кавярні він побачив свого колегу із молодою жінкою. Вечір був теплий, люди спілкувалися розкуто.
Ти ж Михайло? Як справи?
Привіт, Ростиславе. Знайомся, це моя подруга Ярослава.
Мені приємно зустрічати нових людей у Львові. Я Ярослава.
Давай дружити.
Я не проти, усміхнулася вона.
Вона була чарівною, простою, але видно не чужа світові. Ярослава відразу підкорила Ростислава, і він відчув: це саме та, яку так давно шукав. За розмовою стало зрозуміло: Ярослава виховує доньку, яка навчається у школі. Спочатку це трохи збентежило його, та згодом він подумав невже це проблема?
Вони почали жити разом, і усе було гаразд. Донька Ярослави часто відвідувала школу, гуртки, музичну студію, а на канікулах її завжди відправляли до бабусі на село.
Ярослава вже й не думала працювати, адже Ростислав непогано заробляв у гривнях, і цілком міг забезпечити родину. Все більше й більше, однак, він помічав, що її фінансові забаганки зростають. Мова йшла не тільки про покупки чи базові витрати Ярослава хотіла найняти репетиторів для доньки, записати ще на кілька занять.
Ростиславе, мені зараз потрібно трохи більше хочу, щоб донька займалася додатково, сказала вона якось.
Добре, ти знаєш, я підтримую розвиток дітей, тихо відповідав він.
Кожен день приносив нові витрати. Ціни росли, забаганки теж. Зрештою, терпіння Ростислава луснуло і він висловив усе, що в нього на душі.
Ярославо, мені вже важко витримувати постійні витрати на різні гуртки та поїздки. Чому твій колишній чоловік зовсім не бере участі у витратах на дитину?
Ти ж знав, що в мене є донька. Не хотіла б бачити в тобі жадібного, байдужого. Я неочікувала такого, Ярослава розплакалась і зачинилася в кімнаті.
Ростислав задумався, а потім вибачився, дав кошти. Але в душі залишився осад. Чому ж її рідний батько нічого не платить? Він знову вирішив поговорити.
Ярославо, не злись, давай обговоримо спокійно чому твій колишній зовсім не сплачує аліменти?
Я навіть не прошу від нього допомоги. Не хочу залежати від нього.
Ну невже справедливо, коли чужий чоловік витрачає гроші на чужу доньку, а рідний не бажає ні копійки? говорив він.
Ти себе чужим називаєш? Я вірила, що ти рідний моїй дитині. Вважала тебе доброю людиною.
Не звинувачуй мене. Я ж теж можу щось казати.
То маєш право. Я не піду до колишнього і не попрошу нічого. Не хочеш допомагати не допомагай! Я сама зароблю. Але ми не будемо принижуватись. Не хочеш брати відповідальність і на тому закінчимо.
Чому ти так злишся? Розмовляймо по-людськи і знайдемо рішення.
Мені не треба рішень. Я йду спати. Можеш залишитись тут, мені не до розмов зараз.
Ростислав тієї ночі спав на дивані. Довго крутився, думав. Виходить, що Ярослава надто горда, а він має борг перед її донькою. З віком дитини буде проблем ще більше, а її батько й далі живе, як хоче, не цікавиться родиною. Одного разу Ростислав випадково побачив на ноутбуці жінки фото її колишнього: машина дорога, вбрання теж не дешеве. Тож гроші в нього є, міг би, якби Ярослава звернулась. Але гордість не дозволяє їй попросити. Ростислав вирішив поговорити з цим чоловіком сам.
