Олесь зупинив авто. Скільки разів збирався приїхати, але завжди знаходились справи. За життя матері він був зайнятий, після її смерті так само.
Спогади про це викликали в ньому огиду до самого себе. Адже потрібно було так мало струсонути його, щоб він зрозумів: світ, який він створив навколо, був лише маренням. Жодне слово, жоден вчинок не мали справжнього значення. Навіть подяка дісталася Іринці, його колишній дружині, за те, що відкрила йому очі.
Усе розсипалось за мить. Його зразкове для оточуючих сімейне життя, дружні звязки усе виявилось брехнею. Дружина та найкращий друг зрадили, а приятелі, знаючи правду, мовчали. Повний крах. Всі, хто був поруч, підставили його. Після розлучення Олесь повернувся в рідне місто. Восемь років пройшло з дня похорону матері, і жодного разу він не знайшов часу відвідати її могилу. Лише тепер до нього дійшло: мати була єдиною людиною, яка ніколи б його не зрадила.
Одружився Олесь пізно. Йому виповнилось 33, а його обраниці 25. О, як же він пишався, коли бачив Іринку поруч! Витончена, гарна Пізніше, коли вона кричала йому в обличчя, що ненавидить його, що близькість із ним була катуванням, Олесь усвідомив, наскільки сліпим був. Її перекривлений злістю вигляд нагадував жахливу маску. А він мало не повірив її сльозам, коли вона благала про прощення, казала, що він завжди зайнятий, а вона самотня.
Але коли він остаточно заявив про розлучення, Іринка показала своє справжнє обличчя. Олесь вийшов із авто, дістав великий букет. Повільно пішов до кладовища. За стільки років усе, напевно, заросло. Навіть памятник встановлювали дистанційно так, як і вся його життя промайнула.
На подив, могила була доглянута. Хтось прибирав. Хто? Мабуть, одна з маминих подруг. Адже син не знайшов часу Відчинив хвіртку. «Ну, привіт, мамо», прошепотів. Горло стиснуло, очі залляли сльози.
Він успішний бізнесмен, суворий чоловік, який ніколи не плакав. А зараз ридав, як дитина. І не хотів зупиняти ці сльози. Ніби мати гладила його по голові й шепотіла: «Ну годі, годі Усе буде добре». Він довго сидів, згадуючи, як у дитинстві розбивав коліна, а мама мазала зелёнкою, дмухала й казала: «Нічого страшного, загоїться». І загоювалось.
«До всього звикаєш. Але не до зради», часто говорила вона. Тепер він розумів глибину цих слів. Вона виростила його без батька, але не няньчилась, а виховала чоловіком.
Скільки минуло часу не знав. Відчув спокій. Вирішив залишитись у місті на кілька днів. Треба вирішити, що робити з маминим домом. Він посміхнувся, згадавши, як познайомився із сусідкою. Катруся приїхала до матері після розлучення з чоловіком-тираном. Вони розговорились того вечора, і все сталося саме собою. Вранці він поїхав, залишивши записку.
Дядьку, допоможете? почув дитячий голос. Перед ним стояла дівчинка років семи з відром.
Води треба, щоб квітки полити. Мама захворіла, а вони завянуть.
Олесь усміхнувся:
Показуй, де брати.
Дівчинка, Марійка, розповіла все за пять хвилин: і про те, що казала мамі не пити холодне, і про школу, і про бабусю, яка померла рік тому.
Олесь поніс відро. Поставив біля памятника і завмер. На фото була сусідка, з якою він домовлявся про догляд за домом. Мати Катрі. Він подивився на дівчинку.
Ганна Іванівна твоя бабуся?
Так. А ви її знали?
Ми з мамою завжди тут прибираємо, додала вона.
Ви з мамою?
Ну так! Мама не дозволяє мені ходити самій.
Марійка забрала відро й побігла. Олесь повернувся до могили матері. Щось не сходилось. Катруся ж не жила тут
Він пішов до сусідки. Двері відчинила Марійка.
Тссс! Мамі нічого!
Хто там? почувся голос із кімнати.
Катруся побачила його і зблідла.
Ти?
Привіт. А де чоловік? запитав він, хоча вже відчував його нема.
Олесю Я не повідомила про смерть твоєї матері. Сам
