Багатий чоловік
Вигнав дружину Захаров після зради з гуркотом. Хоча й забезпечив. Але спілкуватися більше не хотів, ні за яких умов!
— Ти сам винен! Тарасику, ну пробач мене! — лепетала Ганна невпопад.
— З глузду з’їхала у такі роки! — кричав він. — Так ганебно мене принизити?! Дякуй лишень, що просто виганяю!
Ганні було тоді, як і йому, сорок шість. Виглядала вона завдяки його грошам на тридцять максимум. І це теж дратувало Тараса! Кому цікава сорокарічна жінка, у яку не вкладено стільки коштів?..
— Тарасику, привіт! Чого не вітаєшся? — гукнув його сусід із далекого минулого, Дмитро, здається.
Тарас Ілліч скрипнув зубами. Ну от і покарання! Скільки років минуло, як він поїхав з цього будинку, а його все впізнають. Звертаються по імені. І щоб хоч хтось, а то ж місцевий пияка. Один із тих…
Вікно авто з боку водія відчинилося, і Сергій тихо спитав:
— Допомогти, Тарас Ілліч?
Він лише махнув рукою. Швидко пройшов до під’їзду, не звертаючи уваги на колишнього сусіда. Більш ніж сусіда колись… друга? Можливо. Як давно це було…
— Ти після розлучення так і не одружився? Все холостякуєш? — не вгавав Дмитро.
Чи, може, він не Дмитро? Яка різниця! Тарас півжиття старався забути. Колись вони з цим Дмитром та іншими невдахами були просто молодими хлопцями. Могли разом погуляти. Випити найдешевшого вина. Коли? Тридцять п’ять років тому? А тепер він повинен вітатися з опустилися алкоголіками, лише тому що мати…
— Привіт, мамо! — голосно гукнув він, відчиняючи двері в квартиру.
— Тарасику! — радісно скрикнула у відповідь мати.
Ну що вже варто матері переїхати до нього, у його величезний будинок… вчепилася ж вона за родове гніздо так міцно — не відірвеш.
— Як твої справи, мам?
Мати була ще досить жвавою у свої сімдесят вісім. Ходила з палицями по п’ятнадцять тисяч кроків на день. Справлялася із замовленням продуктів додому через додаток. Любила подивитися сучасне кіно на сучасній техніці, подарованій Тарасом, із задоволенням лаяла «мистецтво в занепаді», як вона висловлювалася. Двічі на рік їздила у теплі країни чи Європу. Сучасна літня жінка — Тарас пишався нею. Із задоволенням допомагав. Але її прив’язаність до цієї квартири… не розумів. І кожного разу у них виникала ця неприємна розмова. Так чи інакше, але вона зводилася до цього.
— Мам, ти не передумала?
— Про що ти? — здивувалася Ганна Петрівна.
Вміла вона вдавати непоВона посміхнулась, відвела погляд, і Тарас раптом зрозумів, що всі його гроші — ніщо поруч із цим простим щастям бути поруч із людиною, яка любить тебе не за мільйони, а просто так.
