Пізно ввечері у супермаркеті.
Того вечора в міському магазині Оксана сиділа біля каси, зі слізьми на очах, виснажена від втоми, несправедливості та самотності. Безсонна ніч теж давалася взнаки. Її сусід Ярослав, відомий пяниця, знову влаштовував галас за стіною зі своїми собутиниками. Навіть поліція вже не могла його заспокоїти.
Оксана озирнулась і витерла сльози. До її каси підходив гарний молодий чоловік у модному пальті. Вже місяць цей високий брюнет приходив до неї, купуючи піцу та сік. «Мабуть, самотній, подумала вона. Комусь пощастить із таким красунем.»
Клієнт, тримаючи піцу, посміхнувся і простягнув купюру у пятдесят гривень, але потім передумав: «Зараз знайдю дрібні, щоб не турбувати вас.» Розрахувавшись, він вийшов.
До закриття залишалася година. Рідкісні покупці без ентузіазму складали продукти у візки. Оксана мимоволі позіхнула і в думках прокляла Ярослава, який якраз увійшов збентежений, у синцях, з двома пляшками дорогого горілки. Усміхнувшись химерно, він подав новеньку пятдесятку. «Ну все, гулятиме до ранку», з досадою подумала Оксана.
«Ярославе, ти когось пограбував?» запитала вона. Його бешкетні очі заблимали між синяками. «Чого це я мав би красти?»
Оксана за звичкою перевірила купюру на світло, провела по ній пальцями, але раптом «Стривай, щось не так» Вона вставила гроші у детектор і прошепотіла: «Де ти це взяв? Це фальшивка!»
Ярослав завмер, наче на фото в паспорті, міцно притиснувши пляшки до грудей, намагаючись згадати забуту молитву. Раптом він швидко поставив алкоголь на стійку. «Перевір і ці», сказав він з надією, подаючи ще дві пятдесятки. «І ці теж. Мені доведеться викликати поліцію!»
«Оксано, клянуся, я знайшов їх біля магазину, чесно, хтось впустив гаманець, а я взяв гроші. Не здавай мене» благав пяниця.
Касирка насолоджувалася його страхом, готова зізнатися у жарті: купюри були справжніми. Але сусід, хапнувши гроші, кинувся до смітника, щоб позбутися доказів. Ярослав із задоволенням порвав банкноти і вийшов.
Оксана остовпіла. Що вона наробила? Але, зрештою, він заслужив!
«Вибачте», почула вона знайомий голос. «Я купував піцу трохи раніше»
«Памятаю», насторожилася Оксана, «без дрібних».
«Але справа не в тому я втратив гаманець, сідаючи в авто. Який ж я розсіяний.»
«Було багато грошей?» запитала Оксана, згадуючи Ярослава.
«Не в грошах справа. Я на швидку руку записав важливий номер на купюрі. Якщо хтось знайде нехай візьме гроші, але перепишіть мені номер. Ось моя картка.»
«Добре», згодилася Оксана.
Настрій у неї був похмурий. До кінця зміни вона думала, як допомогти любителю піци. Нарешті, схопила пакет і кинулася до смітника, вивертаючи його вміст.
Повернувшись додому, наділа рукавички і почала шукати шматочки порваних купюр, проклинаючи себе за дурний жарт.
«А він розсіяний. Мабуть, це номер якоїсь дівчини», з заздрістю подумала Оксана, очі якої знову заповнили сльози. Номер знайшовся на двох клаптиках.
«Але як йому передати? Не можу ж подзвонити зі свого він передзвонить. Що тоді казати? Розповісти про фальшиві гроші?»
Вона дістала візитку: Богдан Шевченко, робочий та особистий номер. Треба подзвонити, але з іншого телефону, або просто надіслати смс. Можливо, попросити у старої сусідки? А якщо Богдан передзвонить, а вона нічого не зрозуміє, але згадає, що заходила Оксана? Що він подумає? Що це я, касирка, знайшла гроші та привласнила, але все ж таки надіслала номер?
Раптом вона зрозуміла можна попросити телефон у двірника, який потім її не впізнає. А якщо впізнає краще зробити так, щоб не зміг. Оксана попрямувала до комори
Незабаром із будинку вийшла постать у пальті, кожусі, двох шарфах, пуховій хустці та кепці. Хай хтось спробує скласти фоторобот цієї кумедної істоти. Вона йшла далеко від дому, заплутуючи сліди й озираючись Ось, на розі, ідеальний для її плану варіант середньостатистичний азіат.
Підійшовши до двірника, Оксана прошепотіла: «Дайте, треба подзвонити, акумулятор сів.» Показала пять гривень. Двірник мовчки подав телефон. Вона швидко надіслала номер таємничої дівчини Богдану. З полегшенням подякувала й пішла.
Богдан не міг заснути. Він не думав про гроші, а згадував зустріч того дня, коли, йдучи до кавярні, почув: «Гей, Бодя!» У відчинені
