Ой, слухай, що моя свекруха, Марія Іванівна, видумала – у мене просто щелепа впала! Виявляється, цього літа вона забирає на дачу онуків від своєї доньки Оксани – Софійку та Данилка, а нашу Маринку, нашу шестирічну донечку, вона вирішила привезти до нас на все літо! І це без жодної натяки на обговорення! Коли я з Андрієм, моїм чоловіком, спробувала обурюватися, Марія Іванівна лише носом хмикнула: “Усе чесно, Насте! Я ж не можу всіх онуків на дачу взяти!” Чесно? Це що, тепер наше життя має підлаштовуватись під її царські накази? Я досі киплю, і мені треба виговоритися, бо інакше просто вибухну.
Все почалося пару тижнів тому, коли свекруха подзвонила й між іншим розповіла свої “плани”. Я тоді ще не зрозуміла, до чого вона веде. “Настуню, — каже, — я цього року беру Софійку й Данилка на дачу. Вони вже великі, з ними легко, а Маринка нехай у вас побуде”. Я спершу подумала, що вона жартує. Маринка обожнює дачу Марії Іванівни – там садок, гойдалки, річка поруч. Кожного року вона їздила туди на пару тижнів, і ми з Андрієм були лише раді: Маринка щаслива, ми відпочиваємо. Але щоб свекруха раптом вирішила взагалі не брати нашу доньку, а замість цього привезти її до нас на все літо, як посилку? Це вже занадто!
Я одразу сказала Андрію: “Ти чув, що твоя мати видумала? Чому вона вирішує за нас?” Андрій, як завжди, спробував згладити кути: “Настю, ну мама ж хоче провести час із внуками від Оксани. А Маринці й вдома добре, ми сами з нею впораємося”. Впораємося? Звісно, впораємося, але ж річ не в цьому! Чому Марія Іванівна не запитала нашої думки? Ми з Андрієм працюємо, у нас свої плани на літо – хотіли взяти відпустку, поїхати з Маринкою до моря. А тепер що? Нам скасовувати все, тому що свекруха так вирішила? І головне, ця її фраза про “чесність” – наче вона нам послугу робить!
Я вирішила поговорити з нею начистоту. Подзвонила й кажу: “Маріє Іванівна, чому ви не порадилися? Маринка любить дачу, а ми розраховували, що вона, як завжди, проведе там час”. А вона у відповідь: “Насте, не починай. Софійка й Данило давно в мене не були, я їх беру. А Маринка ваша, от ви й займайтеся”. Я ледь телефон не впустила. Займайтеся? Це що, Маринка тепер не її онука? І чому Оксанині діти в пріоритеті? Я знаю, що Оксана, донька свекрухи, живе ближче до дачі, і Марія Іванівна завжди більше з її дітьми возиться. Але так відверто ставити їх вище за Маринку – це вже нахабство.
Я намагалася пояснити, що у нас свої плани, що Маринці буде прикро, що вона не їде на дачу. Але свекруха перебила: “Насте, не драматизуй. Маринка й вдома посидить, а я ж не гумова, усіх не відвезу”. Не гумова? А хто її просив бути гумовою? Ми ніколи не наполягали на Маринці, завжди домовлялися зазделегідь. А тепер вона просто ставить нас перед фактом. Андрій, замість того щоб підтримати, лише плечима знизує: “Мама краще знає, Настю. Не сваріться”. Не сваріться? Та я вже на межі того, щоб сама зібрати Маринку й відвезти на ту дачу, нехай Марія Іванівна спробує заперечити своїй онуці в очі!
Найболючіше це для Маринки. Вона вже питає: “Мамо, а коли ми поїдемо до бабусі на дачу? Я хочу на гойдалки й ягоди збирати!” Я не знаю, що їй відповідати. Сказати, що бабуся вибрала інших онуків? Це ж дитина, вона не зрозуміє, але буде сумувати. А я не хочу, щоб моя донька почувалася менш любимою. Я навіть запропонувала свекрусі компроміс: нехай візьме всіх трьох онуків хоча б на місяць, а ми з Андрієм оплатимо витрати. Але вона вперлася: “Насте, я вже вирішила. Не заважай”. Не заважай? Це що, я тепер стороння у житті власної доньки?
Я поговорила з Оксаною, сподіваючись, що вона вмовить матір. Але та лише розвела руками: “Насте, мама сама вирішує. Софійка й Данило давно просилися на дачу, а Маринка ще маленька, їй і вдома добре”. Маленька? Маринка на рік молодша від Софійки, яка різниця? Я зрозуміАле я вже знаю, що це літо ми з Маринкою зробимо незабутнім, і якщо свекруха не хоче брати її на дачу, то ми знайдемо свій спосіб гарно відпочинути.
