Племінниця, Соломія, приїжджає до мене в гості, а потім ображається, бо я її не году́ю. Я живу з сестрою Оленою в різних містах я в Києві, вона в Львові. Її донька мріє вступити до університету, який розташований саме у моєму місті, і планує жити в гуртожитку. Тому зараз вона приїхала на пару тижнів, аби оформити документи чи скласти іспити. Сестра домовилася, що Соломія залишиться у мене.
Хто має накривати на стіл? Питання їжі ми не обговорювали. Якщо її мати, Марина, мовчить про це, то вони самі вирішують між собою. Я бачу, як Соломія сидить у вітальні і хмуриться. Питаю, у чому справа, і вона відповідає, що думала, ніби я підготую їй теплий обід. Я різко відповідаю: «Я тобі не лише їжу не підготую, а й живу за своїм графіком. Мені треба терміново йти! Подзвони мамі, нехай переказує гроші на твою карту, купи собі сирок, булочки і випий чай. Чай, до речі, теж купи у мене його закінчилося! Ти ж вже 18, а не маленька!»
Марина давно зі мною не спілкується, вона не знає, що після того, як діти вилетіли з гнізда, мій чоловік Віктор зник у невідомих краях, а я занурилася в роботу. Мій графік безмежно щільний, вдома я буваю нерегулярно, а сил на домашні справи вже немає. Хоча б трохи поспати і відпочити, це вже здається розкішшю.
Для гостьової не готова лишатися без жертв. Приємно, звичайно, бачити Соломію вона виросла, стала жіночною, проте я вже не та вільна, кмітлива тітка Тетяна, яка колись могла приготувати навіть слона, не шкодуючи часу і сил. Нехай сама купує продукти, різати, варити, смажити, парити. А ще краще нехай бере готове, щоб не розмокала плита і не ламала квартиру.
Вона розсердилася, потім заспокоїлася і мовчки гнівається щодня. Очевидно, розраховувала на повний пансион з мамою. Не знаю, чи все влаштується. Важко раптово перестати бути доброю і зручною, адже я роками підтримувала миролюбні стосунки в колі близьких. І зараз я все ще миролюбна: надала безкоштовне ліжко, тільки без «елементу» харчування. Звернулася до психолога за порадою, як мяко і ніжно пояснити рідним, що я вже не така функціональна, як раніше, і на мене треба розраховувати менше.
