Привіт, мій колишній чоловіче! Мабуть, ти й не дочитаєш цього листа. Все давно сказано, а з часом, коли поглядаєш назад, бачиш молоді роки зовсім іншими очима.
Минуло двадцять років, як ми офіційно розлучилися. Я чітко памятаю той день суддя наполягав обміркувати, не поспішати з рішенням (бо у нас була донька тоді їй було чотирнадцять). Але я була непохитна: Швидше розлучіть нас один від одного!
Ти мовчкив. Чи то згодився, чи залишився при своїй думці.
Відтоді наша сімя перестала існувати. Наші життя плили паралельно, ми стали чужими і навіть не спілкувалися. Навіщо? Нічого спільного окрім доньки. Полінка, наша донька, була в омані, чому тато і мама тепер не разом? Ми ж ніколи не сварилися, не мали непорозумінь. Жили весело, дружньо, у щасті, купали
Ти ніколи не зізнавався у коханні. Це і не потрібно було. Любов була в твоїх очах, в діях. Ти завжди дарував незвичайні подарунки. Сувеніри мали смисл.
Памятаю, у новорічну ніч, ти на ялинку повісив кумедного плюшевого (де тільки купив?) ангелка. Під бой курантів сказав: Нехай цей ангелок буде символом нашого кохання! І весь час спільного життя цей символ висів над вхідними дверима, а кожного Нового року ангелок перелетав на ялинку, охороняв наше щастя. Так, явно не захистив
Я без роздумів закохалась! Моя пристрасть була схожа на ураган. Чорна пристрасть, що смітала і спалювала все на своєму шляху. Це було якесь дияволське навязання! Мій обранець був одружений, мав двох дочок. Я і він пройшли крізь усе і всіх! Нашим дітям, його дружині, моєму чоловіку було нестерпимо погано! А ми, охоплені гріхом, нічого не бачили, упиваючись пристрастю
Моє прозріння настало через півроку безумства. Господи! Ми ж різні з ним люди! Як так і ні. Що я натворила?
Мені постійно снився один і той самий сон. Щось, я хочу ввійти в свій дім, а він оточений непрохідною гіркою брудою. Я намагаюся йти по ній (по бруді), а вона мене засмоктує. І мій дім усе далі і далі від мене
Поки я приходила в себе, мучительно виповзала з цього омуту, з пропасті гріху, ти моя друга половинка, обзавівся іншою сімєю Я розумію і не суджу. Всім хочеться кохання, стабільності і спокою. З тих пір багато води протекло
Юність, донька, внучка. Ось і все, що спільного у нас з тобою, Ігор. Мало? Тільки долі наші різні.
Скоро Новий рік Нашого ангелика я знову повішу на ялинку. Він добре зберігся. Тільки крила відпали
Усе це навчив мене, що справжнє кохання не має бути підступом, а вільним і чесним. Потрібно поважати межі, слухати серце, а не гонитись за вогнем, який лише спалює. Тоді життя стає простішим і щасливішим.
