На шляху до крамниці Ганна раптом впізнала в жінці, що йшла назустріч, матір свого першого кохання. На її подив, та жінка теж впізнала її й не змогла стримати сліз.
Вперше за десять років Ганна знову їхала вулицею, де колись росла, у невеличкому селі на Волині. Хоч тепер вона сиділа в дорогому авто, почувалася зовсім не впевнено: на неї нахлинули неприємні спогади з дитинства. Колись вона дала собі слово ніколи сюди не повертатися, але щось незрозуміле тягнуло її назад у село, де вона народилася й виросла.
Ганну виховувала матір, Олена, бо батько помер, коли дівчинці не було й трьох років. Вона знала його лише зі світлин. Жили вони скромно: Олена працювала ветеринаркою, але на власний город часу не вистачало, а заробіток був невеликий.
«Не журся, дитинко», часто казала мати. «Доки ти здорова та щаслива, все інше налагодиться».
Ганна виросла гарною дівчиною, і багато хлопців на селі заглядалися на неї, проте посаг у неї був невеликий. На сільському весіллі вона зустріла хлопця на імя Марко з сусіднього містечка. Для неї це було перше справжнє кохання, але мати хвилювалася: Марко походив із заможної родини, і Олена боялася, що він покине доньку, коли перші палкі почуття згаснуть. Але Ганна запевняла її: вона вірила, що Марко щирий і гроші для нього не головне. Через півроку знайомства, після довгих прогулянок і побачень, він із батьками приїхав просити її руки. Та лише його мати побачила їхню скромну хатину, як зблідла. Вона не сказала ні слова, але в серце Ганни впало зерно сумніву.
Весілля призначили на першу суботу жовтня. Того ранку дівчина була дивно схвильована, хоча й не розуміла чому. Подруги допомагали їй зачісувати коси й приміряти весільну сукню, але Марко так і не прийшов. Хрещений батько (родинний друг) поїхав дізнатися, що сталося, але Ганна вже відчувала весілля не буде.
«Що б ви там не казали, я не дозволю синові зруйнувати собі життя», заявила мати Марка хрещеному.
Ганна проплакала до ранку. А Марко, під тиском родини, кинув її. Її перше кохання згасло, наче свічка на вітрі.
Наступного дня вона склала речі в стару дорожню торбину й сіла на перший автобус до міста. Там знайшла роботу спочатку офіціанткою, потім помічницею на кухні. Коли зявилася нагода поїхати за кордон і заробити, вагатися не стала. Дорогою дізналася від родичів, що її мати, Олена, померла. Але повертатися було вже пізно Ганна сиділа в літаку.
Так минули роки. Вона багато працювала: спочатку за копійки, потім за кращі гроші, і змогла відкласти трохи. Але рана від першого кохання так і не загоїлася: вона не створила родини й досі зберігала образу на Марка та його матір.
Коли Ганна через стільки років несподівано зявилася в рідному селі, люди не відразу впізнали її. З соромязливої лагідної дівчинки вона перетворилася на елегантну жінку, добре одягнену, але з тим самим теплим усміхом. Лише в очах залишалася тінь смутку навіть коли вона сміялася.
Одного разу, йдучи до сільської крамниці, Ганна здивувалася, коли зрозуміла, що літня жінка, яка йшла назустріч, це мати Марка. Та підняла на неї очі, впізнала й одразу розплакалася:
«Ганно це справді ти? Прости мене, доню. Я зруйнувала і твоє життя, і життя мого сина. Я хотіла для нього «кращої партії», але занапастила його. Він так нікого й не полюбив по-справжньому. Шукав щастя на дні пляшки. Це моя провина, і тепер я живу з цим».
Ганні стало шкоду Маркову матір. Жінка виглядала знесиленою й змарнілою. У цю мить у душі Ганни розтанула гіркота, яку вона годувала роками. Вона побачила: ті, хто колись зламав її серце, заплатили за це високу ціну втратили власне щастя.
Так вона зрозуміла: тримати образ
