Побачити на власні очі
Після страшної трагедії загибелі у ДТП чоловіка й шестирічної донечки Олеся довго не могла отямитися. Майже пів року вона пролежала в лікарні, не хотіла нікого бачити, поруч була лиш її мама Марія, яка терпляче намагалася розмовляти з донькою. Якось Марія сказала:
Олесю, бізнес твого чоловіка скоро може зруйнуватися. Він ледве тримається на плаву, Ігор мало що встигає. Він телефонував і просив тебе повернутися. Добре, що Ігор порядна людина, але…
Після цих слів у душі Олесі наче щось озвалося.
Так, мамо, треба себе чимось зайняти, мабуть, мій Андрій був би радий, якби я продовжила його справу. Добре, що він все мені пояснював, наче відчував щось недобре і запросив до себе в офіс.
Олеся повернулася до роботи, втримала хиткий сімейний бізнес. Але якщо з роботою все поступово налагоджувалося, то її душа рвалася за загиблою донею.
Доню, раджу тобі взяти з притулку дівчинку, таку, якій ще важче, ніж тобі зараз. Ти подаруєш їй шанс, а сама зрозумієш це стане твоїм порятунком, сказала якось мама.
Добре подумавши, Олеся зрозуміла, що мама має рацію. Тому невдовзі вона вже стояла на порозі дитячого будинку. Знала, що ніколи ніхто не замінить її власної кровинки, але спробувати варто.
Маленька Ліля народилася майже незряча. Батьки одразу відмовилися від неї, тільки-но дізналися про діагноз. Обоє були з інтелігентних родин, із вищою освітою, але злякалися відповідальності і залишили дівчинку напризволяще. Схоже, підлість не обирає за дипломом чи статусом.
Так Ліля і потрапила до будинку малюка. Там її й назвали Лілею. Вона росла, майже нічого не бачила лише розрізняла тіні. У притулку її навчили читати шрифтом Брайля, вона обожнювала казки і щиро вірила, що колись до неї прийде справжня добра фея.
І коли Лілі виповнилося майже сім років, до неї справді завітала фея гарна, яскрава, по-своєму багата, але з розбитим серцем. Ліля не могла як слід розгледіти її обличчя, проте відчула жінка добра.
Директорка дитбудинку була дуже здивована, навіщо Олесі хвора дитина. Олеся нічого не пояснювала не хотіла, щоб її зрозуміли неправильно. Просто сказала, що має і бажання, і можливість допомогти дитині з інвалідністю.
Вихователька привела Лілю за руку. Олеся одразу відчула це її дитина. Дівчинка була схожа на ангелика: золотаві кучері та великі блакитні очі чисті й глибокі, але незрячі.
Хто це? не відводячи погляду, запитала Олеся.
Наша Ліля неймовірно добра, ніжна й ласкава, відповіла вихователька.
Вона буде моєю, твердо вирішила Олеся.
Між Олесею та Лілею швидко виник звязок. Вони обидві щиро потребували одна одної. З появою Лілі у домі життя Олесі наповнилося новим змістом. Мати звернулася до лікарів, ті обережно повідомили: якщо зробити дівчинці операцію, можливо, зір повернеться щоправда, доведеться носити окуляри.
Перед школою Лілі зробили першу операцію, але бачила вона дуже слабо. Лікарі сказали зачекати можливо, з віком буде ще одна спроба. Час минав, Олеся серцем і всіма турботами жила для доньки. Бізнес процвітав, Олеся була красивою та заможною, але про власне особисте життя й не думала.
Ліля виросла впевненою, вродливою українкою з напрочуд ніжними рисами. Закінчила університет, працювала у маминій фірмі, не була розбещеною. Олеся ретельно опікувалася її оточенням, боялася, щоб донькою не скористався якийсь нечистий на руку залицяльник все ж таки посаг був чималий. Якщо щось відчувала одразу давала зрозуміти: найбагатшим за рахунок Лілі стати не вдасться.
Та й прийшло кохання. Ліля познайомилася з Артемом, і Олеся не побачила у ньому нічого поганого, не була проти їхніх стосунків. Невдовзі Артем зробив їй пропозицію. Підготовка до весілля йшла повним ходом. Через пів року після розпису мала відбутися друга операція для Лілі.
Артем був ніжний, уважний, турботливий. Але іноді Олесі здавалося, що у його словах є фальш, хоча вона й відганяла ці думки. Якось молоді поїхали до затишного ресторану за містом, де мали обговорити декор залу. Опівдні там було порожньо.
Вони розташувалися за столиком. Артем поклав телефон на стіл, та раптом у нього спрацювала сигналізація на автівці. Пішов залагодити. Ліля залишилася сама й тут настирливо задзвонив Ахтемів телефон. Вона вагаючись, взяла його. Не встигла відповісти, як почула гучний голос Ахтемової мами, Ганни Сергіївни:
Синочку, я вигадала, як швидко позбутися тієї сліпої Лілі. У моєї знайомої у турфірмі є дві путівки. Після весілля поїдете з тією клушею в Карпати, скажеш, ніби дуже хочеш побачити гори. Підніметеся разом зроби так, щоб твоя дружина оступилася і невдало впала. Сам йди геть. Скаржся у поліцію, що зникла. Скажеш, начебто посварилась і пішла сама. Ллєш сльози, вимагай розслідування. Все одно всі подумають нещасний випадок. Тим паче за кордоном ніхто перейматися не буде Я знаю, ти зможеш зіграти нещасного вдовця. І її мама тобі повірить. Бо якщо зроблять їй операцію все, втратиш усі гроші. Не проґав таку можливість, сину. Дій, я відключаюсь.
Ганна Сергіївна замовкла. Ліля кинула телефон, ніби він обпік їй руки.
Невже його мама задумала мене вбити Невже й Артем? заполонив жахливий розпач.
Ще хвилину тому вона була щасливою нареченою, вже мріяла про сімейне життя Думки металися в голові. Артем повернувся до зали, як ні в чому не бувало:
Не зрозумію, чому спрацювала сигналізація. Може, кішка, але слідів немає і тут його телефон знову задзвонив. Він підхопив:
Так, так, Романе, добре відключився і відмовився, от лихо, терміново викликають в офіс.
Їдь, тихо прошепотіла Ліля, я зачекаю на маму, ми все обговоримо.
Гаразд, тоді полетів
Коли Артем пішов, Ліля не стримала сліз і подзвонила матері.
Мамо, приїжджай негайно в ресторан, намагалася вимовити спокійно, але голос тремтів і зраджував її.
Доню, що сталося? Ти така неприродна Я вже їду, чекай.
Сиділа, захлинуючись сльозами. Адміністраторка Катерина підійшла, адже вони добре зналися.
Лілю, що з вами? А куди побіг Артем, адже ви
Це ви, Катю. Мама зараз приїде. Просто непорозуміння, я почекаю тут. Артема викликали на роботу.
Давайте, я принесу чаю, ви геть не в собі, співчутливо запропонувала Катя, Ліля погодилася кивком.
Олеся їхала і не могла збагнути, що трапилося, чому Ліля так терміново кличе її в ресторан.
Що там могло серйозного статися Ліля зовсім не своя, думала, сідаючи за кермо.
За двадцять хвилин була на місці, підійшла до доньки й сіла поряд.
Лілю, я хвилювалась страшенно.
Мамо матусю вони хочуть мене вбити схлипувала дівчина.
Хто? враз спантеличилася Олеся.
Артем і його мама, Ганна Сергіївна. Я все власноруч почула. Він залишив телефон на столі, коли виходив. Вона розповідала, як швидше позбутися мене та вирішити питання з путівками. Гнала Артема, боялася, що ми з тобою встигнемо зробити мені операцію
Доню, ти розумієш, що кажеш? Ти впевнена?
Мамо, вір мені, я все власноруч чула. Ганна Сергіївна й не зрозуміла, що спілкувалася зі мною. Я швидко перервала зв’язок. Вона ні про що й не здогадується. Артема викликали на роботу.
Олеся була у шоці. Невже вони з донькою так помилилися у цьому хлопці? Що робити? Вони мовчки обмірковували ситуацію, поки у Лілі зателефонував Артем.
Ну що, Лілю, мама приїхала? Домовилися щодо залу?
Олеся взяла телефон.
Привіт, Артеме. Добре, що ми дізналися про ваші плани із мамою вчасно. Тепер послухай мене уважно і про путівки також
Які плани, які путівки? або справді не розумів, або удавав здивування.
Про все: і про поїздку, і про випадкову загибель Лілі в Карпатах.
Артем, мабуть, здогадався, що Ганна Сергіївна проговорилася, і телефон взяла Ліля, бо пізніше мати надіслала йому ще повідомлення, щоб не барився.
Загибель? Навіщо мені це? Чому нам у гори? вже перелякано прикидався Артем, але Олеся відчула фальш.
Щоб залишитися заможним вдівцем. Але нічого у вас з вашою мамою не вийде. Якщо телефон опиниться в поліції там усе відновлять, прослухають і видалені записи. Ти розумієш про що мова.
Кілька секунд мовчав.
Розумію, але це не я, а мама
Погано, Артеме. Ще й ховаєшся за матір. Прощавай.
Наступного ж дня Артем залишив Київ, звинувативши матір у всіх бідах, прихопив частину грошей, пішов у біги боявся, що Олеся з Лілею звернуться до поліції. Ганна Сергіївна теж похапцем зникла до знайомих у Львів.
Побачити на власні очі
Невдовзі у клініці Лілі зробили другу операцію. Олеся була поруч, доки не зняли повязку з очей. Вони разом виходили на подвіря, Ліля вчилася знову дивитися на світ. Лікар Дмитро Ігорович турботливо піклувався про Лілю саме він оперував її. Молодий, світловолосий, із щирою усмішкою, він очевидно симпатизував пацієнтці. Олеся спостерігала за ним пильно, але бачила, що то справжнє захоплення.
Коли Лілі нарешті зняли повязку, Дмитро приніс їй величезний букет троянд. Ліля розплакалася від щастя вона вперше у житті побачила все навколо власними очима: і букет, і гарного, високого лікаря.
Я така щаслива, я все бачу! крізь сльози сміялася вона. Дмитро одразу кинувся її втішати.
Тепер Ліля мала носити окуляри, але це були дрібниці у порівнянні з тим, що довелося пережити.
Минув час, і весілля Дмитра та Лілі було дуже красивим. А через рік у них народилась маленька донечка з сірими очима, як у тата. Ліля була щасливою: мала турботливого чоловіка і надійний захист, якого так прагнула усе життя.
Дякую тобі, доле, що дала мені змогу все побачити власними очима. І нехай кожному трапиться той, хто відкриє для нього справжнє світло.
Дякую, що читаєте й підтримуєте! Всім щастя й добра!






