Сьогодні я пишу ці рядки, обтяжена важким каменем на душі. У невеликому містечку під Києвом, де вечірнє світло ресторанів вабить гурманів, моє життя в 32 роки затьмарене сутичкою зі свекрухою, що глибоко вразила мої почуття. Мене звуть Дарія, я одружена з Олегом, дітей у нас поки нема, але всю душу я вкладаю у свою роботу кухарки у дорогому закладі. Нещодавно власник ресторану, Ростислав Володимирович, попросив мене приготувати торт для його матері на ювілей, і я зробила це із щирим серцем. Але коли я подарувала такий самий торт матері свекрухи, вона принизила мою працю. Тепер я не знаю, як позбутися цього болю.
Сім’я, де я хотіла бути рідною
Олег – моя опора. Ми разом п’ять років, він працює логістом, а я – кухар, і моя робота – моя пристрасть. Свекруха, Людмила Миколаївна, живе зі своєю матір’ю, 80-річною бабусею Ганною Федорова. Людмила Миколаївна завжди була вимогливою, але я намагалася підтримувати теплі стосунки: приходила в гості, допомагала, поважала її матір. Ганна Федорівна – добра, але слабка здоров’ям, і я хотіла привітати її зі святом.
Моя робота – це мистецтво. Я створюю десерти, якими захоплюються гості, і пишаюся цим. Коли Ростислав Володимирович сказав: «Даринко, у моєї матусі завтра ювілей, зробиш їй щось особливе?» – я із задоволенням погодилася. Я спекла ніжний торт – з легким кремом, ягодами та витонченим декором. Вона була в захваті, а шеф подякував мені премією.
Подарунок, який став приниженням
Натхненна, я вирішила зробити такий самий торт для Ганни Федорівни на вісімдесятий день народження. Я витратила увечір, обираючи найкращі інгредієнти, прикрашала з душею. У день свята ми з Олегом прийшли до свекрухи. Я з гордістю подала торт, розповіла, як готувала його спеціально для її мами. Ганна Федорівна посміхнулася, але Людмила Миколаївна зразу ж скривилася: «Даринко, це що, твій ресторанний торт? У вас там сама «хімія», це для літньої людини шкідливо. Краще б звичайний пиріг спекла, без цих витребеньків».
Я заніміла. Хімія? Мій торт, у який я вклала серце, готувався з натуральних продуктів! Ганна Федорівна спробувала шматочок і сказала: «Смачно, доню», але свекруха перебила: «Мам, не їж, тобі заборонено солодке». Вона сховала торт у холодильник, навіть не дозволивши його розрізати, і дістала свій пиріг, хвалила: «Ось це справжня їжа, без цих новомодних штук». Я відчула, як сльози підступають, але мовчала, щоб не зіпсувати свято.
Біль і обурення
Дома я розповіла Олегу. Він лише знизав плечима: «Даша, мама не хотіла тебе образити, вона просто турбується за здоров’я бабусі». Турбується? Вона принизила мою працю на очах у всіх! Людмила Миколаївна робить так не вперше. Вона зневажає мою роботу, називає її «не жіночою», натякає, що мені варто народжувати, а не «торти місити». Мій торт, яким захоплюється мати шефа, для неї – «хімія» та «витребеньки».
Моя подруга Мар’яна каже: «Дашко, більше їй нічого не даруй, вона не цінує». Але я хотіла принести радість Ганні Федорівні, а не свекрусі. Олег просить не сваритися: «Матінка вже така, звикай». Але як звикати, якщо її слова болять? Я боюся, що вона так само ставитиметься до моїх майбутніх дітей, знецінюючи все, що я роблю. Ганна Федорівна гідна тепла, але я не хочу, щоб мої зусилля топтали.
Що робити?
Я не знаю, як позбутися цієї образи. Поговорити з Людмилою Миколаївною? Вона не вибачається, для неї я завжди «не така». Попросити Олега заступитися? Він уникає конфліктів з матір’ю, і я боюся, що він звинуватить мене у загостренні. Перестати дарувати подарунки? Але я люблю Ганну Федорівну і не хочу, щоб вона страждала через дочку. Чи мовчати, ковтаючи приниження? Але я втомилася відчЯ знаю, що колись знайду в собі силу сказати: “Досить”.
