Олена цілий день метушилась на кухні — адже сьогодні був її день народження. Все мало бути ідеальним: салати, закуски, гаряче. До вечора почали з’являтися гости: батьки, подруги й, звісно, свекруха — Наталя Олексіївна. Дівчата охоче допомагали господині — розкладали їжу, розставляли страви на стіл. Святкування обіцяло бути теплим, родинним. Але тільки до моменту, коли слово взяла свекруха.
— Люба моя невістко, — почала Наталя Олексіївна з напруженою посмішкою. — Вітаю тебе з днем народження! І на честь цієї урочистої події дарю тобі… — вона підійшла й передала Олені конверт.
Олена відкрила його з усмішкою, але, побачивши вміст, зблідла. Там був сертифікат на кулінарні курси.
— Дуже сподіваюся, що ти нарешті навчишся готувати, — промовила свекруха з холодом у голосі. — Щоб наступного року не було так соромно садити гостей за стіл.
Повітря завмерло. Олена застила на місці, ніби вкопана.
— Ви серйозно? Навіть у мій день народження ви не могли стриматися?
— Тихіше, — втрутився Богдан. — Сідай. Я поговорю з нею.
Він вивів матір у кухню. Що саме відбувалося за закритими дверима, ніхто не знав, але свекруха незабаром пішла — з тим самим сертифікатом. За столом запанувала незграбна мовчанка, але гості поступово розслабилися. Полилися тости за здоров’я, за любов, за терпіння.
Коли майже всі розійшлися, лишилися лише подруги. Настрій уже не був святковим.
— Оленко, та ти й справді погано готуєш? — запитала Ярина.
— Та годі, я не кулінарний геній, але все їстівне. Свекруха просто вважає, що коли не її син біля плити — значить, невдало.
— А вона взагалі коли-небудь куштувала твої страви? — здивувалася Марія.
— Рідко. Зазвичай наперед налаштовується, що буде не смачно.
Ось тоді й виник план. Олена вирішила провести експеримент і довести, що справа не в кухні, а в упередженості.
З Богданом вони все обговорили та підготувалися. Він сам приготував страви, а Олена «прийняла» їх за свої. Свекруху запросили в гості. Наталя Олексіївна з’явилася в бойовому настрої, але була приємно здивована виглядом столу: юшка, м’ясо, салати, закуски. Її ніби роззброїли.
— Ну що ж, — буркнула вона. — Сподіваюся, курси не даремно пройшли.
Вона почала їсти. Навіть похвалила — неохоче, але все ж.
— Курси допомогли. Звісно, до рівня Богданчика тобі ще далеко, але гроші, скажімо, не дарма витратила.
У цей момент Богдан дістав телефон, увімкнув відео й поставив перед нею.
На екрані — він біля плити, готує ті самі страви.
— Мамо, я втомився від твоїх докорів на адресу Олени. Вчора ти куштувала їжу, яку приготував я. Значить, тобі подобається. А якщо ти вирішила принижувати Олену просто так — більше не вийде. Відтепер претензії до її кухні не приймаються.
Наталя Олексіївна поблідла.
— Це все вона! Маніпулює тобою! Я тебе інакше виховувала!
— Мамо, годі. Ти сама себе відштовхуєш від мене.
Вона гордо встала й, грюкнувши дверима, пішла.
Минуло кілька місяців. Свекруха не дзвонила, не писала. Богдан теж не поспішав миритися. Але потім вона здалася — зрозуміла, що втрачає сина. Подзвонила, вибачилась. З Оленою вони поступово налагодили контакт. Звісно, єдкі коментарі ще прокидалися — але набагато рідше. Олена навчилася не реагувати. Заради миру в родині.
Зрештою, навіть найміцніші бастіони падають, коли правду вже неможливо ігнорувати.
