— Зі святом, кохана! — урочисто промовив чоловік, подарувавши мені пилосос на наш весільний ювілей. А вже зранку цей “презент” позбавив його голосу!
Дівчата, уявіть. У нас із Андрієм — двадцять років шлюбу. Фарфорове весілля! Дві декади разом — це ж не просто так, правда? Майже вічність.
Я, звичайно, чекала на цей день, готувалася. Уявляла собі щось романтичне — ну, ви ж мене розумієте. Може, вечеря у гарному закладі, мандрівка кудись або хоча б квіти та ніжні слова.
Весь день я метушилася по домівці, сервірувала стіл, вдягла найелегантнішу спідницю. А Андрій зранку зник “у справах”, залишивши за собою лише загадкову посмішку. Я, чесно, очікувала якогось дива.
І ось він повертається. Урочистий, як генерал на огляді. І заносить у дім… дві величезні пакунки.
— Зі святом, серденько! — каже.
Першу, меншу коробку з гордістю вручає мені. Я, затамувавши подих, розкриваю її. А всередині… пилосос. Дівчата, новенький, потужний, з мільйоном функцій, але, чорт забирай, ПИЛОСОС!
Стою, тримаючи коробку, і не можу збагнути — як можна таке придумати? Пилосос. На двадцяту річницю. Ну не смішно ж?! А Андрій, ігноруючи мій, м’яко кажучи, шокований вираз обличчя, тягне у вітальню другу коробку. Відчутно більшу.
— А це, — радісно оголошує, розпаковуючи, — наш спільний подарунок!
І дістає звідти величезний OLED-телевізор. Такого розміру, що зайняв би половину стіни. Про який він мільйон разів згадував останні місяці. Оце ж хитрюга!
Ввечері ми мали б святкувати. Але за святковою скатертиною сиділа лише я. А Андрій захоплено перемикав канали перед новим екраном, немов дитина з іграшкою. Повернувся до столу, жуючи мій салат, і питає:
— Ну як, серденько, тобі подарунок? Корисно ж, правда?
Саме це “серденько” стало останньою краплею. Я не покоївка, не прибиральниця — я його дружина! Двадцять років! А він мені — робочий інвентар, а собі — розвагу.
Обидно? Ще б пак! Відчула себе не коханою жінкою, а частиною господарського приладдя.
Але виду не подала. Примушено посмі
