Сюрприз на ювілей, який перевернув моє життя
Соломія уважно розглядала своє відображення у дзеркалі. Сьогодні вона була особливо гарна: акуратно зачісана, з ідеальним макіяжем, тонкі прикраси, підібрані зі смаком. Інакше й бути не могло — сьогодні вона з Василем святкували річницю весілля.
Святкування йшло повним ходом. Гості підходили до пари, вітали, дарували подарунки, лунали сміх і музика. Соломія посміхалась, але глибоко в душі відчувала щось дивне — ніби мала статися річ, яка змінить усе.
Коли настав час обмінюватись подарунками, вона взяла мікрофон:
— Ну що ж, любий, настав і наш час! Сподіваюсь, мій подарунок тобі сподобається, — промовила вона, пильно дивлячись на чоловіка.
Двері банкетної зали розчинилися, і кілька чоловіків внесли величезну коробку, обтягнуту яскравою тканиною. Василь здивовано підвівся з місця, але коли покривало впало, його обличчя завмерло від шоку.
За кілька годин до свята Соломія сиділа у спальні й перечитувала повідомлення на телефоні чоловіка. Кожне слово боліло, як ніж у серці. “Нудьгую шалено… Рахую години до нової зустрічі” — писала йому його коханка.
Але не це вразило Соломію найбільше. Жінка, з якою зраджував Василь, була старшою за нього на п’ятнадцять років, повненькою, далекою від ідеалів краси. І все ж він обрав саме її.
Почувши кроки, вона швидко стерла листування й поклала телефон на місце. Василь увійшов у кімнату, насвистуючи. Він був у гарному настрої — на роботі дали премію, і він уже мріяв, як везе “свою Марічку” до Карпат.
Побачивши похмурий вираз дружини, насторожився:
— Щось трапилося? Ти якась не така.
— Усе гаразд, — спокійно відповіла Соломія. — Думаю про наше свято. До речі, мені потрібні гроші на організацію.
— Звичайно, без проблем, — усміхнувся він.
Соломія навіть сама не розуміла, чому так спокійно сприйняла цю зраду. Раніше вона ламала посуд, погрожувала розлученням. Тепер мовчала. У ній щось зламалося.
Василь вийшов на балкон, щоб відправити нове любовне послання. А Соломія згадувала, скільки разів пробачала його зради. Свекруха завжди захищала сина:
— Чоловіки — як кішки: якщо їм тепло вдома, вони повертаються. Не влаштовуй скандалів, Соломійко. Якщо втратиш — сама будеш винувата.
Свекор підтверджував:
— Не на що нарікати! Твій Василь — золотий чоловік. Працює, гроші додому носить. Чого тобі ще?
Але Соломія знала, що цей “золотий чоловік” зраджував при першій нагоді. І що свекор сам давно гуляв наліво та направо. Просто ховав це вправніше.
Вона згадувала, як виросла в родині, де зрада вважалася зрадою, де батьки вчили її повазі до себе. Але у родині Василя це було нормою — “терпи, влаштується”.
Подруги радили кинути його, поки не пізно. Але куди? З трьома дітьми, без стабільного заробітку? Повертатися до батьків — там уже жив брат із родиною. Та й, незважаючи на все, Соломія все ще любила Василя. За шкільні роки, за перші клятви кохання, за дітей.
Може, свекруха права? Може, Василь “нагуляється” й заспокоїться?
Але повідомлення, сповнене ніжності до іншої жінки, знову розрізало серце. Вона зрозуміла: час ставити крапку.
Соломія подзвонила в агенцію з організації свят. На зустріч прийшов власник компанії — чоловік на ім’я Богдан. Коли вона, стримуючи сльози, розповіла йому про біль, він уважно вислухав.
— Ви маєте жити заради себе і дітей, — тихо сказав він. — Навіщо терпіти того, хто вас не цінує?
Тоді в неї і визрів план. План, який поставить крапку у їхньому шлюбі.
Ювілей організували у великому заміському будинку. Гостей було багато: родичі, друзі, колеги. Навіть Марічка — та сама коханка — прийшла, сяючи вульгарною посмішкою.
Соломія стояла осторонь, спостерігаючи. Вона була бездоганна: елегантна сукня, туфлі на підборах, дорогі прикраси.
Коли настав час дарувати подарунки, вона взяла мікрофон:
— Любий мій Василю! Десять років тому я обрала тебе. За цей час я зрозуміла, що ідеальних чоловіків не існує. Але сьогодні я хочу подякувати тобі за урок: як не повинна виглядати родина.
У залу внесли велетенський торт. Усі завмерли.
Покривало зірвали — і з торта вийшли три напівоголені дівчини: білявка, брюнетка й русява.
Василь, не вірячи очам, роззявив рота. Його коханка Марічка зблідла.
Соломія підійшла до нього:
— Насолоджуйся, любий. Ти ж завжди хотів більше “різноманіття”, чи не так?
Під свист і шепіт гостей вона взяла дітей за руки й вийшла з зали. Богдан вже чекав біля виходу.
Розлучення було важким. Василь кричав, звинувачував Соломію в зраді. Але суд розлучив їх без питань.
Вона зняла квартиру, влаштувалася на роботуБогдан подарував їй не тільки нове життя, а й віру в те, що справжнє щастя починається там, де закінчується страх бути самотньою.
