Ольга та Дмитро одружувалися. У залі лунала музика, коли ведучий оголосив про вручення подарунків. Першими молодяк привітали батьки нареченої. Потім підійшла мати хлопця, Ганна Коваленко, тримаючи велику коробку, перевязану блакитною стрічкою.
Боже! Що ж там таке? прошепотіла Ольга, збуджено схопивши Дмитра за руку.
Не знаю. Матуся нічого не розповідала, відповів він, здвигаючи плечима.
Вирішили розпаковувати подарунки наступного дня, коли затихне весільний галас. Ольга запропонувала почати з коробки свекрухи. Розвязавши стрічку та піднявши кришку, вони застигли в німому шоці.
Ще на початку стосунків Ольга помітила в Дмитра одну дивну звичку: він ніколи не брав нічого без дозволу, навіть найдрібніших речей.
Можна останню цукерку? питав він несміливо, вказуючи на одинокий льодяник у вазочці.
Звісно! дивувалася вона. Навіщо питати?
Звичка, усміхався він, швидко розгортаючи обгортку.
Лише через кілька місяців Ольга зрозуміла, звідки ця несміливість.
Коли Дмитро запросив її познайомитися з батьками, Ганною та Петром, спочатку свекруха здалася привітною. Але враження розвіялося, коли Ганна запросила їх до столу.
На тарілках лежали по дві ложки пюре та маленька котлетка. Дмитро швидко зїв свою порцію і тихо попросив додатку.
Ти жреш, як кінь! Нас з тобою розориш! вигукнула Ганна, шокуючи Ольгу.
Коли Петро попросив ще, дружина наложила йому з радістю. Ольга доїдала свою порцію, не розуміючи, чому свекруха ставиться так до власного сина.
Під час підготовки до весілля Ганна критикувала все: обручки, зал, меню.
Нащо такі витрати? Можна було знайти дешевше! нарікала вона.
Ольга не витримала.
Це наше свято, і ми самі вирішуємо!
Образившись, Ганна перестала дзвонити і навіть погрожувала не прийти.
За два дні до весілля Петро приїхав до них.
Ходи допоможеш із подарунком, сказав він, запросивши Дмитра до машини.
Батько подарував їм пральну машинку, куплену без Ганни, яка вважала це марнотратством. Потім вона зникла серед гостей.
Наступного дня, відкривши коробку, вони аж похололи.
Рушники? прошепотіла Ольга.
І шкарпетки, додав Дмитро, дістаючи дві пари махрових. Мама схопила перше, що під руку потрапило.
Через кілька днів Ганна зателефонувала, щоб розпитати сина про подарунки інших гостей.
Що подарували твої нові родичі? Друзі? допитувала вона.
Це не твоя справа, відрубав Дмитро, кладучи слухавку.
Буває так: щирість не в ціні подарунка, а в повазі до ближнього. І Ганна про це забула багато років тому.
