**Щоденник**
Моя подруга Олеся готує просто божественно. Так смачно, так апетитно, що навіть зі звичайних кабачків і картоплі вона робить справжній шедевр! А випічка? А ніжне, рум’яне м’ясо?.. Але я не про це.
У Олесі зайва вага. Чимало, якщо чесно. Але вона справді гарна — гладенька, як свіже яблучко, жвава, без задишки чи проблем із тиском. У неї є чоловік, із яким вони разом вже п’ятнадцять років. І всі ці роки її чоловік, Тарас, із задоволенням та “теплом” її цю вагу докоряє. Завжди вигадливо, з фантазією. При друзях. При сторонніх. Вигадує нібито ласкаві прізвиська: “моя корівонька”, “мій бегемотик”, “ой, ти мені на ногу наступила — тепер у мене все Тараса переломано”.
Хвалить знайомих “фітоняш” і взагалі усіх, кому пощастило з генетикою. Мені теж кілька разів діставалися такі сумнівні компліменти, і я даремно кидалася Олесю захищати, розповідаючи про обмін речовин, спадковість, метаболізм — марно.
Олеся завжди трималася гідно, навіть усміхалася цим жартам. Сама жартувала над своїми формами. Після народження доньки ситуація погіршилася — дівчинка успадкувала фігуру “яблучком”, і Тарас ще до її переходного віку переключився на неї: “Ну куди ти стільки їси? Будеш як мати! Подивись на себе — хіба тобі не хочеться бути гарненькою, а не як це безформне травоїдне?”
І тут Олеся раптом прокинулася. Поговорила з чоловіком раз, другий, третій — що так не можна. Але, звісно, даремно. А рік тому стався вибух. Мене не було, мені розповіли. Коли Тарас у компанії знову почав жартувати про фігуру дружини, вона раптом сказала: “Тарасе, знаєш що? За*бав. Не подобається — не тримаю, йди шукай струнку. З мене вистачить.”
Викликала таксі, поїхала додому. Тарас продовжував викрутаситися й жартувати, за дружиною не поспішав. “Куди вона подінеться? Побурчить і заспокоїться. Сама ж розуміє, що виглядає як перестиглий помідор.” Навіть друзі намагалися пояснити, що він не правий, що Олеся виглядає чудово — але, звісно, марно.
Дома Олесі не було. І доньки теж. Виявилося, що вони забрали речі та поїхали до її батьків — у них був будинок в іншому районі. До школи їздити не дуже зручно, та й бог із ним. Другим ударом стало те, що Олеся подала на розлучення. Тарас не міг повірити: “Що, через його жарти?! Та не може бути! У неє ж, мабуть, коханець! Хоча… кому така товста потрібна?”
Ви вже, напевно, здогадалися. КохаКоханець був непотрібен — Олесі просто набридло.
