У моїй дивній ночі, що замість неба мала сріблясте полотнище, подруга з дитинства, Оксана Коваленко, ніби пливла по коридорах київської лікарні. Хвороба оселилася в її грудях, обхопивши обидві легені, і лікарі здавалися тінями, що говорили голосами, з яких ніколи не розрізнити слів. Доки вона лежала в лікарняних простирадлах із запахом ліків, її життєва стежка вигнулась: із фірми, де була головною бухгалтеркою, їй загадково передали чайну ложку і це означало звільнення.
Коли Оксана крізь завихрення сновидінь повернулася до свого двокімнатного світу у спальному районі Києва, ніхто й не нагадав їй, що треба негайно шукати роботу. Тим більше, країна спала в тривожному чеканні нових новин, і кожен з усіх сил тримався за свою гривню і місце під сонцем. Хороші вакансії танули як туман, а навіть стояти за касою в «Сільпо» вона не могла після пережитого. Оксана шукала мовчки і вперто працювати хотілось тільки за фахом, а сили залишались лише на листування онлайн.
«Якщо я вже приросла до стільця, – подумала Оксана, – наведу лад у всьому.» Почала зі стола: розгрібала старі документи, видаляла зайві файли, допоки не знайшла зошит у клітинку. Він лежав на поверхні реальності, наче виринув з нічого. Якийсь дивний зошит, адже вона не пригадувала, щоб приносила його колись додому. Можливо, тут сховані номери телефонів колишніх хлопців, а може, чарівний рецепт пампушок.
Відкрилаі з зошита вигулькнула ціла хмара чеків, що закрутилася вихром. На кожній сторінці запис почерком чоловіка, Євгена: «Крем для обличчя 250 грн», «Вітамін D 175 грн», «Інєкції (2 процедури) 1200 грн». Сторінка за сторінкою перетворювалася на рахунок-фактуру.
Руки Оксани тремтіли, ніби вона грала на старому бандурі. Виявилося, що коханий Євген методично фіксував кожну витрату на її лікування навіть масло для хліба! Все акуратно підсумовано олівцем, і в кутку вимальована цифра, яка вогнем світилася в цьому мареві: майже чотири мільйони гривень. Тепер вона знала свою «вартість».
Я дивувалась витримці Оксани. Вона не розбила вазу, не телефонувала мені зі слізьми, не розсипала йому у вечерю мак від безсоння. Вона дочекалася його повернення, як чекають Києва після дощу. Поставила на стіл борщ із часником, змила сон із його обличчя, вислухала, як минув день, і тільки тоді спитала, суворо, з галицькою ввічливістю:
Жень, а навіщо ти все це пишеш?
Євген відповів так, неначе мовив з глибини заплутаного ярмарку:
А що ж тут такого? Бюджет у нас поки що не спільний. Коли ти вийдеш знову на роботу, вкладеш свою частку назад, гривня до гривні. А за «зекономлене» я собі куплю новенький ноутбук бо мій втомився від старих ігор.
У сни сумяття вплелися стоси чеків, що кружляли довкола, а на них підписане повітря, як тінь від кленового листя влітку.
