**Щоденник. Записано 15 березня, 2024 року.**
Карлівка, маленьке село на Волині, де завжди було тихо, наче в Божій долоні. Але в березні 1988 року сталося те, що перевернуло життя всіх. Зникла пара Іван та Марія Коваленки. Нічого не передвіщало лиха: вечеря стояла на столі, речі на місці, тільки їх самих ніде не було. Ніби вітер розвіяв. Поліція шукала їх у лісах, на болотах, у сусідніх селах марно. Жодного сліду.
Двадцять два роки потаму. Родини страждали, слідство зайшло в глухий кут, а потім, у 2010 році, страшна знахідка в болоті біля Карлівки. Що там виявили, навіть у найжахливіших снах нікому не мріялося.
***
15 березня 1988 року на Волині була злива, що розмила дороги. Іван, 40-річний слюсар, закрив майстерню раніше. Його дружина Марія, 29-річна вчителька, чекала його вдома. Сусіди згадували, що останнім часом у них часто лунали сварки. Олена, сусідка, чула крики з їхньої хати в лютому.
Тієї ночі Іван повернувся о 18:30. Його синій «Запорожець» стояв у дворі. Марія приготувала вечерю два прибори на столі, але їсти ніхто не сідав. Наступного дня вони мали їхати до Луцька, до сестри Марії, Оксани. Але вони так і не приїхали.
Коли Оксана не додзвонилася до сестри, вона викликала міліцію. Будинок був порожній, але без ознак боротьби. Гаманець Івана лежав у спальні, Маряна сумка на столі. Лише темна пляма на підлозі кухні, ніби щось витерли.
Слідчий Петро Гончар, досвідчений оперативник, відразу зрозумів щось нечисто. Розпитував родичів, друзів. Виявилося, що Іван останнім часом пив, а Марія ходила з синцями, які пояснювала падіннями.
Тим часом у селі зявився чоловік, який розпитував про подружжя. Називав себе приватним детективом. Ніхто не звернув уваги поки не зясувалося, що він збирав інформацію й про інші пари, які потім зникали.
***
У 2010 році екологи, досліджуючи болото, знайшли тіла. Загорнуті в брезент, зі слідами жорстокого насильства. ДНК-експертиза підтвердила це Коваленки. А поруч ще одні останки. Чоловіка, якого впізнали як Богдана, молодого вчителя, з яким, як виявилося, у Марії були стосунки.
Слідчий Андрій Шевченко, який узяв справу, зрозумів це не просто сімейна трагедія. Це був серійний убивця, який переслідував «зрадливі» пари. Він знайшов згадки про схожі зникнення в Житомирі, Рівному.
Остання підказка привела до Миколи Білого, колишнього військового, який у 1980-х переїжджав з міста в місто. У його будинку знайшли вирізки з газет про розлучення та зради. Він був уже старим, хворим, але уривками згадував «очищення» від «блудників».
Справа закрилася, але правосуддя прийшло занадто пізно. Оксана поховала сестру через 23 роки.
**Урок цієї історії:** навіть у тихому куточку світу може сховатися зло. Але якщо шукати правда випливе. Навіть з болота.
