В останній день новорічних свят друзі вирішили піти на ковзанку. Несподівані морози трохи вщухли. Яскраве сонце, хоч і низьке, пестило очі, надихаючи наближенням весни. День почав подовжуватися.
Артем з Богданом виявилися не єдиними, хто захотів позбутися зайвих кілограмів, підібраних за свята. Народу на льоду було повно. Сонце гріло, морозне повітря було п’янким, музика з динаміків піднімала настрій.
Вийшовши на лід, хлопці почали розганятися, об’їжджаючи інших. Нагострені ковзани легко ковзали по шорсткому льоду. Цього року вони були тут уперше. Спочатку йшов сніг, і ковзанку не встигали чистити. Потім настала відлига, лід став м’яким, залитий калюжами. І лише після Різдва вони змогли покататися.
Пробігши пару кіл для розминки, хлопці почали жартувати. Богдан помітив дівчину в білій куртці та такої ж білосніжної в’язаній шапці з помпоном. Вона невпевнено трималася на ковзанах, чіпляючись за огорожу. Видно було, що вперше стала на лід.
Ноги не слухалися, роз’їжджалися, щиколотки викручувалися. Якби не міцно вчепилася в огорожу, давно впала б. Богдану стало і смішно, і шкода її одночасно.
Він шукав очима Артема. Той активно спілкувався з якимись дівчатами. Богдан підкотився до краю ковзанки.
— Хочеш, навчатиму? Це не складно. Треба знати лише основи.
Дівчина ледь не впала, коли її права нога різко посунулася вперед. Богдан встиг її підхопити.
— Дякую, — промовила вона.
Її голос здавався дивовижним, а від дотику по спині пробігли мурашки. Серце раптом забилося швидше.
— Не бійся. Відпусти огорожу, інакше не навчишся. Тримайся за мене. — Він простягнув їй руку.
— Боюся, — зізналася дівчина.
— Лід скльозкий, падіння неминучі. Але я тебе втримаю. Ну ж бо, давай, — наполягав Богдан.
Вона схопила його за руку, але другою дВона схопила його за руку, але другою досі трималася за огорожу, боячись зробити наступний крок у нове життя.
