Я поїхав відвідати брата на Різдво і виявилося, що мене не запросили, бо його дружина «не хоче бачити таких, як я» у своєму домі.
Мені вже 41, брату 38. Все життя ми були дуже близькі виростали разом, ділились однією кімнатою, таємницями, навіть працювали разом, переживали і радість, і труднощі. Але після його одруження щось у ньому змінилося, хоча я довго відмовлявся це визнавати.
Минулого року, ще на початку грудня, я почув щось недобре: брат не згадав нічого про святкування Різдва. Хоча завжди завжди! ми були разом у ці дні.
Одного вечора я вже не витримав і подумав:
«Якщо він не кличе мене піду сам.»
Це ж брат, не чужа людина.
На Святвечір двадцять четвертого, десь о шостій вечора я написав йому, запитав: о котрій він мене підбере. Він не відповів. Я подзвонив телефон вимкнений. Щось стиснулося всередині. Я сів у таксі та поїхав просто до нього додому.
Коли приїхав, почув музику, сміх, дитячий гомін святкова атмосфера, стіл заставлений стравами. Мені навіть стало трохи соромно дзвонити у двері, бо було видно там справжнє свято. Та я постукав.
Двері відчинив брат. Побілів. Обняв мене швидко, але відчувалася його напруга.
Каже:
«О, брате Чому ти не попередив?»
Я відповів:
«А ти ж мене ні про що не попереджав. Ось тому й прийшов. Що трапилось?»
Перш ніж запросити мене всередину, він озирнувся наче вагався.
Я зайшов і остовпів.
За столом вся родина дружини: двоюрідні, дядьки, тітки, навіть сусід.
Тільки мене не було серед них.
Його дружина зустріла мене натягнутою усмішкою та продовжила метушитися, наче мене не існує.
Я невпевнено примостився на дивані, почувався невидимкою. І саме тоді, у цій тиші, почув як дружина брата шепоче своїй матері, думаючи, що я не чую:
«Я ж тобі казала, що він прийде й розвалить мені вечір. Мені не потрібні тут такі, як він.»
«Такі, як я?»
Що мається на увазі? Що я такого зробив?
Мені стало важко дихати, хвилююче намагався стримати сльози.
Брат теж це почув. Його лице змінилося. Він підійшов і тихо мовив:
«Брате, не звертай уваги. Вона така завжди.»
Я подивився на нього:
«Така яка? Що я їй зробив? Як можна прийти в дім рідного брата й відчути себе зайвим?»
Тоді він зізнався:
«Вона не хотіла, щоб я тебе кликав. Каже, мовляв, у тебе сильний характер, завжди все аналізуєш, прагнеш допомогти, навіть коли цього не просять. Я не хотів сварок на Різдво.»
Я мовчав.
Мій рідний брат вирішив не запрошувати мене, аби лише не конфліктувати з нею.
Я не влаштовував сцени, нічого не сказав.
Лише піднявся і сказав:
«Не переймайся. Я йду.»
Він благав залишитись, але я не міг. Не хотів бути там, де я тягар.
Я йшов до зупинки, з важкістю на серці.
Дома розігрів собі тарілку гречки з куркою, вечеряв сам. Передивився старі різдвяні фотографії з братом. І відчув, як щось у мені обірвалося адже він не зміг захистити моє місце поруч із собою, нашу дружбу, нашу історію.
Ми досі це відкрито не обговорювали. Він все обіцяє: «одного дня» прийду до тебе А я не знаю, чи варто розмовляти, чи залишити все, як є.
Одне знаю точно цього Різдва мене серед них не буде.
