**Поїзд у нове життя**
Оля прокинулася й прислухалася. По тиші в квартирі зрозуміла, що Олега немає дома. Вона піднялася, потягнулася й пішла на кухню. На столі лежала записка: «Перепрошую, забув попередити вчора. До обіду буду на роботі».
Оля усміхнулася, зім’яла папірець і кинула у смітник. Вона давно підозрювала, що в Олега хтось є. Його вічно немає дома, вони давно перестали говорити по душі, навіть просто спілкувалися рідко. Донька вийшла заміж і поїхала з чоловіком у гарнізон за місцем його служби. Лише видимість родини.
У кімнаті задзвонив телефон. Мар’яна.
— Що робиш? — запитала єдина близька подруга ще зі школи.
— Нічого. Тільки прокинулася.
— Слухай, погода чудова, весна, сонечко. Пройдемося по магазинах? Так хочеться чого-— Мамо! — Лариса обняла Олю, а військовий, посміхаючись, поставив її чемодан на землю, і в цю мить Оля відчула, що попереду чекає щось нове й світле.
