Записи з щоденника…
Ярослава завжди була слухняною дитиною. Знання давалися їй легко, а мамі з бабусею вона практично не створювала клопотів. Все змінилося в одинадцятому класі, коли дівчина закохалася. Тепер вона прогулювала уроки, грубила, яскраво фарбувалася. Віра випадково знайшла в її шухляді дорогу косметику.
— Це подарунок, — відповіла донька.
— Так щедро? Хто ж цей кавалер? — зацікавилася Віра.
— Тарас.
— Невже? А в нього звідки гроші? — Віра подумала, що це однокласник.
— Він вже працює.
Так Віра дізналася, що у Ярослави не просто хлопець, а дорослий чоловік з вищою освітою.
— Ти розумієш, що ти ще дитина порівняно з ним? — почала Віра.
— Я не дитина. Тобі можна було, а мені ні?
— Я не зустрічалася з дорослими… Стій, ти що, вагітна?
— Так, мамо, — вигукнула Ярослава. — Ти народила мене у вісімнадцять. Яблунько від яблуні недалеко падає, як кажуть. Ти ж завжди казала, що я на тебе схожа.
Віра остовпіла.
— Все, я пішла. — Донька пройшла повз матір до дверей.
— Куди? Ми ж не домовилися! — Віра кинулася за нею. — А уроки? Скоро іспити!
Ярослава різко випрямилася, здула з обличчя пасмо волосся.
— Уроки… Мамо, а сама ти з ким затримуєшся по вечорах? Думаєш, я не знаю?
Віра думала, що ніхто не помічає. Але донька давно все розкусила. З тріумфальним поглядом Ярослава вийшла.
— Ярославо! — безпорадно крикнула Віра.
Вона повернулася в кімнату й сіла. Донька дійсно виросла, а разом з нею — проблеми. Боже, як же так? Треба щось робити! Зателефонувала матері.
— Мам, що робити? Ярослава вагітна…
— А ти не накручуєш себе?
— Ні. Вона сама сказала.
— Вона вся в тебе. Ти теж мене не дуже слухала. Треба було виходити заміж за того… Як його?
— Так я ж не любила його!
— Саме про те й мова. Якби вийшла, у доньки був би тато, не шукала б його на стороні.
Віра зрозуміла: мати права.
— Мам, а чому ти не дозволила мені зробити аборт?
— А ти жалкуєш, що народила Ярославу?
— Ні…
— Ось і відповідь. Не кричи на неї, тільки погіршиш.
Віра довго говорила з матір’ю. Ждала доньку. Коли та повернулася, зайшла до неї в кімнату. Ярослава знімала через голову светр. Погляд Віри впав на оголений живіт. Донька завжди була тендітною, але тепер їй здалося, що живіт округлився. Віру обдало спекою.
— Скільки вже? Три місяці?
Ярослава зітхнула, прикрила живіт светром.
— Доню… — Віра обійняла її. — Я не лаятиму. Скажи все, щоб я могла допомогти.
— Він казав, що нічого не станеться…
— Він знає?
Донька кивнула.
— І що далі?
— Вибач, мам…
— Де ви познайомилися? Де він працює?
— Він хороша людина. Ми одружимося після іспитів. Знімає квартиру недалеко.
— Він не з Києва?
— Ні, закінчив КПІ минулого року.
— Ти точно хочеш народжувати? А навчання?
— Я вступлю пізніше…
— Гаразд. Лягай спати.
Віра не могла заснути. Згадала власну історію. У школі їй подобався однокласник, але вони не зустрічалися. Одного разу він запросив друзів до себе, коли батьків не було. Випили, танцювали. Вірі стало погано. Він відвів її у кімнату, вкрив пледом. Потім усе сталося швидко. Вона думала, що пронесе. Та помилилася.
Коли розповіла матері, та пішла до його батьків. Ті звинуватили в усьому Віру: це вона звабила їх хлопчика!
— Вашому синові варто навчитися відповідати за вчинки! — сказала мама й гордо пішла.
Вона змусила Віру вступити на заочне, заборонила аборт. Було важко! Потім Віра часто звинувачувала матір, але Ярослава виросла — здавалося, все позаду. А тепер і вона стане матір’ю. Віра усміхнулася: «Я буду бабусею у тридцять шість!»
Той однокласник поїхав вчитися в інше місто. Віра довго боялася стосунків, але потім за нею почав залицятися начальник, удівець. Вона відмовила й пішла з роботи.
А в минулому році в офісі з’явився симпатичний хлопець, Олег. Він настоював, незважаючи на різницю у віці. Вже пів року вони зустрічалися у нього. Іноді Віра затримувалася, вигадувала доньці причини. А та, виявляється, все знала.
Олег запропонував одружитися, але Віра боялася. Боялася знайомити його з Ярославою. Раптом він заинтересується нею?
Вона почувала себе винуватою. Наступного дня намагалася переконати доньку зробити аборт.
— Подумай. Я пройшла через це, знаю, як важко. Через кілька років твої погляди зміняться…
— А ти жалкувала, що народила мене?
— Спочатку так. А потім — ні. Я люблю тебе й хочу уберегти.
У серпні Ярослава вийшла заміж за Тараса й переїхала. Віра не могла наважитися перебратися до Олега. Але одногоОдного разу, коли вони всі разом сиділи за столом — Віра, Олег, Ярослава з Тарасом і маленький Павлик, — Віра раптом усвідомила, що нарешті знайшла те, чого так завжди боялася втратити: справжню родину.
