Поки дихаєш завжди є час. Оповідь
Отож, мамо, як ми й домовлялись, завтра зранку заїду за тобою та відвезу. Побачиш, тобі там точно сподобається, Ярослав квапливо натягував піджак, тремтячими руками шукав ключі, й зачиняв вхідні двері.
Оксана Степанівна опустилася на старий кріселко біля вікна. Після довгих прохань сина, нарешті погодилась їхати. Сусідки з підїзду не приховували захоплення:
Ой, твій Ярчик такий дбайливий! Знову тебе на відпочинок забирає. Хоч щось добре у світі є, зітхали вони, ковтаючи заздрощі разом із чаєм.
Але в душі Оксани Степанівни тліла тривога. Хоча, що вже переживати все стане ясно завтра.
Ярослав приїхав рано, ще світанку не було видно. Швидко спустив мамині валізи, допоміг їй сісти до машини, і вони рушили.
От щастить Оксані! бурмотіли на лавці сусідки, он і домробітницю їй найняв, і на відпочинок везе. А ми якось тягнемо…
Пансіонат стояв на окраїні міста, в лісі, де повітря прозоре.
Мамо, тут майже як пятизірковий санаторій! Ярослав ловив мамин погляд.
Коли вони вийшли на сонячне подвіря, де на лавках неквапом сиділи лише літні жінки й чоловіки, Оксана Степанівна одразу збагнула: її підозри не марні.
Але не подала вигляду за роки привчила себе тримати обличчя.
Перехопила Ярославів погляд, та він відвів очі мабуть, зрозумів, що вона давно все здогадалась.
Мамо, тут є лікарі, гуртки, можна з людьми спілкуватися. Побудь, лиш три тижні, а далі видно буде Ярослав запинався, не міг дивитись у мамині очі. Вона лише кивнула:
Їдь, Ярославе. І не зови мене «мамо», просто «мамо», як раніше.
Він полегшено посміхнувся, поцілував її в щоку і поїхав.
Оксані Степанівні дали вибір кімната із сусідкою чи окрема. Вона вибрала з сусідкою думала, буде легше відволіктись від самотності.
Доброго дня, моя золота, привітала її запашна й енергійна пані, нарешті не сама! Мене звати Богдана Семенівна.
Вони обмінялися словами знайомства.
Кімната й справді була як у дорогому готелі. Син постарався. Велика вітальня, дві спальні, душ і все, що треба.
Богдана Семенівна виявилась самотньою забезпеченою жінкою девяноста одного року:
Знаєш, сонечко, все життя поралась, зараз хочу, щоб про мене трохи подбали. Свою трикімнатну в центрі здаю, а тут спокій, лікарі, гуртки, творчість. Квартиру племіннику відписала, він мене на чорноморський берег забирає влітку. А ви, сеструнько, хіба з власної волі тут? Ви ж іще помолодші од мене!
Оксана Степанівна мало не засміялась, але все ж вирішила поділитися:
Мене теж не зовсім спитали. Син з дружиною окремо. Не склалося в нас. І квартира велика залишилась, але вони, як гроші заробили свою взяли. Зїхали. Може, й правильніше було, бо з Наталкою, невісткою, ми так і не зійшлися характерами. А самій було спершу добре, а потім здоровя підвело
Розумію, скручуючи на бігудях волосся, кивала Богдана Семенівна, сьогодні, до речі, у нас танці. Підете?
Ні, сьогодні перепочину, похитала головою Оксана Степанівна, і пішла до своєї частини кімнати.
Правильно. Її онучка, Лада, навчається у Львові. Ось закінчить буде теж свою сімю будувати.
Сама винна.
З Наталкою зі скандалами були постійно: то те не так, то інше. Оксана нікому не давала спокою. Ярослав тоді рвався між двома жінками, а вона тільки хотіла, щоб обрав маму
Дарма.
А коли вони зїхали, ніби навіть налагодились стосунки Ярослав з Наталкою і Ладою в гості частенько заходили. Але й тоді їй все здавалося не так!
Сама винна.
Почала вигадувати собі болячки, слабкою прикидалася. Думала: будуть частіше відвідувати. А Ярослав інакше вирішив. Може, не хотів, щоб вони з Наталкою знову гризлись, або реально на роботі часу не мав.
Вона Оксана Степанівна тільки про себе думала.
Сама винна.
Найняв їй спочатку одну доглядальницю, потім іншу. Але жодна не догодила Оксані Степанівні, їй хотілось уваги рідних а стало ось так.
Лада часто телефонувала з навчання:
Бабусю, скоро приїду, в мене все добре. Як ти?
І в мене добре, відповідала завжди Оксана Степанівна.
Не сумуй, я скоро буду, Лада справді любила бабусю.
Сама винна.
Жалілася Ярославу, що стала плутати ліки, забувати все через день. Обманула
Думала, може покличе до себе. Та видно, син злякався подумав, зовсім здала. Він з Наталкою на роботі, хто догляне? Ось і привіз сюди.
У цей «пятизірковий» будинок для літніх.
Оксана Степанівна стала перед дзеркалом:
Жінка під вісімдесят і що з того?
Розум чистий, сили ще є.
Сама винна. Може, так і справді краще.
Лягла і заснула.
Три тижні минули, як ціле життя.
Син навідувався у пятницю, привозив гостинці, але тут нічого не бракувало.
Все було б, як у казці відпочинок у розкішному готелі, тільки думка, що це може бути назавжди, не давала спокою.
Пан Ярославе, ми вашу маму обстежили. Все в нормі тільки нерви трохи розхитались, як у всіх, сказали при черговому візиті куратори.
І Оксана Степанівна побачила в синових очах не байдужість, а справжню радість він зрадів, ніби щось чудове сталось. А вона все думала, що тільки й чекають, коли вона відживе своє.
Раптом у кімнату вбігає Лада:
Бабусю! Тато каже, ти на відпочинку? Якусь дивну ти собі обрала відпустку. А я диплом захистила вітаєш? Коли додому? Я вже не можу без тебе, можна до тебе?
В Оксани Степанівни серце стислося Лада так щиро обіймала:
Тато завтра приїде збирайсь, додому їдемо!
Вона змогла лише кивнути, бо ледь сльози не потекли.
Богдана Семенівна крутила бігуді, готуючись до чергового вечора:
Вам, моя люба, додому треба. Це не ваше місце, ледь стримуючи заздрість, виправила зачіску. Ви не пані, а домашня, гордо підвелась, і пішла до себе.
Оксана Степанівна мовчки зібрала речі й не вірила нарешті їде з цього “раю”.
Ярослав приїхав зранку. Увійшов, посміхнувся й обійняв:
Мамо, лише сказав.
В машині вже чекали Лада й… Наталка. Вони переглянулись, і теплий вітер пройшов крізь серце Оксани Степанівни:
«Сама винна. Вічно керувала, всім жити заважала. Але навіщо? Подивіться, які в мене діти»
Дякую вам, тихо прошепотіла вона. Ярослав відкрив дверцята, і вона сіла в машину.
Оксана Степанівна їхала додому, щаслива до сліз.
Тепер усе буде інакше. Вона нарешті вірить у щастя.
Бо ніколи не пізно просто жити, бути щасливою і дарувати щастя своїм близьким.
