Ліс занурюється у глибоку темряву. На вогкій землі, біля підніжжя старого дуба, сидить дідусь. Його дихання важке, руки тремтять від холоду, а очі сповнені розпачу. Власні діти привели його сюди й кинули, наче непотрібний сміття.
Вони роками чекали його смерті. Спадщина великий дім, землі та гроші мала дістатися їм. Та старий не вмирає. Тож вони вирішили прискорити кінець: залишили його посеред безлюдного лісу, без їжі та води, сподіваючись, що дикі звірі зроблять свою справу, а поліція спише це на трагічний випадок.
Бідолашний дідусь, притулившись до дерева, здригався від кожного звуку. Десь далеко вив вітер, але серед його посивінь лунав інший шум вовчий виття. Він знав, що кінець близько.
Господи Невже так усе закінчиться? прошепотів він, склавши руки в молитві.
У цю мить тріснула гілка. Потім ще одна. Кроки наближалися. Старий намагався підвестися, але тіло не слухалось. Очі шукали в темряві, доки раптом із чагарників не вийшов вовк.
Звір повільно рушив до стежки. Його шерсть блищала під місячним світлом, а очі палали, як дві вуглини. Він показав ікла й наблизився.
«Оце кінець», подумав дідусь.
Він заплющив очі й почав голосно молитися, чекаючи болю від гострих зубів. Але раптом сталося те, що він ніколи не міг уявити.
Вовк не напав. Він підійшов до нього, зупинився і потім похилив голову, тихо завивши, ніби говорив щось.
Чоловік, не розуміючи, простягнув руку, і на його подив звір не відійшов. Навпаки дозволив торкнутися його густої шерсті.
Тоді старий згадав. Багато років тому, коли він ще був сильним, знайшов у лісі молодого вовка, який потрапив у пастку мисливців.
Без страху, ризикуючи життям, він розімкнув ті смертельні заліза й звільнив звіра. Вовк тоді втік, не озирнувшись але, як виявилось, ніколи не забув.
Тепер той самітний хижак схилився перед ним, як перед рятівником. Вовк пригнувся ще нижче, даючи зрозуміти: сідай.
З трудом, майже без сил, дідусь вчепився за шию звіра. Вовк піднявся й поніс його крізь темний ліс. Старий чув, як гілки тріщать під лапами вовка, бачив тіні інших звірів, що рухалися поруч, але ніхто не наважувався підійти.
Через кілька кілометрів попереду заблимало світло село. Люди, почувши гавкіт, вибігли назустріч і побачили неймовірне: величезний вовк акуратно поклав біля їхніх воріт слабкого, але живого діда.
Коли старий опинився під дахом, оточений добрими людьми, він розридався. Не від страху, а від усвідомлення, що звір виявився людянішим за його власних дітей.
