Залишив дружину, назвавши її жалібною служницею, а коли вирішив повернутися, його чекав несподіваний сюрприз
З дитинства Соломія чула, що жінки в її роді приречені на нещастя. Її прабаба втратила чоловіка на війні, бабуся втратила здоров’я через травму на заводі, а батько її матері покинув сім’ю, коли дівчинці було лише три роки. Соломія часто уявляла, що її шлюб теж закінчиться драмою. Вона цього не хотіла, але тінь родинного прокляття висіла над нею.
Свого майбутнього чоловіка, Дмитра, вона зустріла у невеликому цеху на околиці Чернігова, де обоє працювали. Він лагодив верстати, вона сортувала деталі. Їх об’єднала спільна їдальня, де під час обідньої перерви вони розговорилися. Рішення одружитися прийшло швидко. Вони зіграли скромне весілля та оселилися в її невеликій двокімнатній квартирі на вулиці Лесі Українки. Бабуся до того часу вже пішла з життя, і помешкання стало їхнім із Дмитром спільним домом.
Життя йшло своєю чергою. Спочатку народився син Олесь, потім молодший — Тарас. Незабаром після цього померла мати Соломії. Тепер їй доводилося впоратися з побутом та вихованням дітей самою. Вона не скаржилася: Дмитро заробляв, а її завданням було піклуватися про дім та синів.
Але через кілька років щось пішло не так. Дмитро став затримуватися на роботі, все частіше згадував молоду колегу, яка «допомагала йому зі звітами». Соломія помічала, як він віддаляється: приходив додому лише переодягнутися, а іноді взагалі не ночував. Вона все розуміла, але страх залишитися самою з дітьми сковував її.
— Кини її, подумай про синів, — наважилася вона одного разу сказати.
Дмитро мовчав. Ні виправдань, ні криків — лише холодна тиша.
Соломія продовжувала піклуватися про нього: готувала вечері, прала його сорочки.
— Ти тільки й вмієш, що прислужувати, — кинув він їй з презирством після чергової спроби поговорити.
Вона вирішила зачекати, сподіваючись, що він опам’ятається. Але одного вечора Дмитро зібрав речі.
— Не кидай нас, прошу! Не залишай дітей без тата! — ридала Соломія.
— Ти всього лише жалібна служниця, — відрізав він, дивлячись на неї з презирством.
Ці слова почули сини. Олесь і Тарас, притулившись один до одного на дивані, дивилися, як їхній батько йде. Вони не розуміли, чому так відбувається. Може, вони були недостатньо слухняними? Може, мама зробила щось не так?
Діти бачили все: сльози матері, її спроби тримати себе в руках, її безмежну турботу про них. Вони намагалися допомагати: мили посуд, прибирали в квартирі. Соломія ж повністю присвятила себе дітям та роботі. Про нові стосунки вона навіть не думала — сини стали її світом.
Але доля розпорядилася інакше. Одного разу, купуючи продукти в місцевому магазині,
