Полюби себе, і все буде добре
За вікном снігова завірюха, холод і темрява такий самий стан на серці у Марини. Вона сидить одна в просторому будинку під Києвом, де всього вдосталь, але від того не легше самотність не відпускає. Чоловік її, Степан, знову поїхав увечері “у справах”, і Марина чудово знає, які саме це справи.
Син із донькою вже давно розлетілися, будують своє життя. Син одружений живе на Троєщині зі своєю родиною, а донька живе далеко, під Львовом. Навчалась на місцевому університеті, вийшла заміж за львівянина, разом виховують донечку.
Сьогодні Марина спілкувалась із донькою телефоном.
Мамцю, чого ти така сумна? турбувалася Софійка. Щось сталося?
Ні, доню, все гаразд. Як ви там? Як моя золота внучка?
В нас усе чудово, мам. Ігор постійно на роботі, ти ж знаєш, у хірургів завжди багато роботи, приходить зморений, але йому подобається, каже, то його покликання. Соломійка вже незабаром піде у садок, ростемо і тішимось.
Рада за тебе, нехай у вас буде все якнайкраще, втомлено відповіла Марина.
Але все ж мені не подобається твій настрій, мама. А де тато?
Тато? Та він у дворі, в гаражі, гріє авто сніг, мороз, от і вийшов, не хотіла засмучувати доньку Марина.
Вже понад півроку Марина живе в тривозі, не з ким розділити біль, та й для чого? Одні поспівчувають, інші порадіють з чужого горя. Якось улітку Марина була на городі під вікном, порпалась у грядці, а вікно було прочинене. Замислилася про щось своє, як раптом почула голос Степана ніжний, лагідний, явно не для її вух. Думав, що дружини вдома нема, і стояв просто під відкритим вікном.
Сонечко, сьогодні не приїду, дуже скучив я теж тебе люблю. Не сумуй, завтра заїду, якщо вже обіцяв приїду
Степан то вимкнувся, то пішов з кімнати, і Марина більше нічого не почула. Її наче окропом обдало біль така, ніби по голові вдарили. Степан, якому так довіряла, виявився звичайним чоловіком з людськими слабкостями. Відразу згадала слова своєї сестри Ганни, яка нарікала на зраду чоловіка тоді Марині це здавалося неможливим.
Тепер Марина і сама опинилася на її місці, краще зрозуміла сестру. Розгублена, не знала, що робити: плакати чи виганяти чоловіка. Сіла на лаву за хатою і розридалась.
Господи, як таке могло трапитися? Мій Степан, якому я вірила, і він не витримав. Виходить, і його не обминув той біс, що у багатьох чоловіків сидить у грудях.
Степану сорок сім. Життя вдалося: любляча і турботлива Марина, діти виховані, всі дорослі. Живуть у великому селищі під Києвом, там і хлібзавод Степана справа: зерно на борошно, ще й комбікорми роблять, розвозять по всій Київській області.
Марина довгі місяці носила цей біль у собі. За півроку вона вже обережно довідалась і про ту іншу жінку. Навіть нишком перевіряла чоловіків телефон, коли той спав.
Виявилося, її звати Тетяна, ще й далека родичка їхніх спільних знайомих навіть не раз бували разом у гостях. Жила Тетяна у так званому мікрорайоні “Червоний сад”, де типові пятиповерхівки. Одна Віра, їхня знайома, обережно переповіла про Тетяну.
Репутація у нашої Тетяни, ну, не найкраща, Маринко. Вродлива, не заміжня, легковажна трохи, говорила Віра, нічого не підозрюючи щодо Степана. Їй тридцять пять, а ні разу не була заміжня, дитини не має. Якось казала, що боїться самотності і не хоче народжувати для себе.
Марина нічого не відповіла, терпіла, хоч дуже хотілось враз розплакатись. Повертаючись додому знову сльози.
Боже, як важко все це нести в собі
Через деякий час Марина не витримала і два місяці тому наважилась піти до Тетяни. Тетяна відчинила двері й миттю змінилася на обличчі впізнала дружину Степана. Марина пройшла до кімнати, сіла на диван без запрошення.
Привіт, стомлено мовила. А ти не боїшся спати з чужим чоловіком? Хіба мало вільних мужчин? Все одно на чиємусь горі щастя не збудуєш
Тетяна набралася духу і несподівано розплакалася.
Не знаю, як це сталося, але я полюбила Степана, без нього не уявляю себе.
Марина не витримала піднялася і шльопнула Тетяну по щоці.
Пробач, Марина ну, не втрималась я, схлипувала Тетяна.
Марина й сама розплакалась. Посиділи так трохи і коли заспокоїлись, Марина мовила:
Тільки Степанові не кажи, що я приходила. Але якщо довідаюсь, що ти і далі приймаєш його не ображайся.
Вийшла з квартири суперниці, розятрена, і мовчала далі чоловіку нічого не казала. І досі живуть цим тягарем. Фактично нічого не змінилось: Степан часом кудись їздить “у справах”, Марина переживає, підозрює правду.
Не знаю, що робити… Степан для мене все. Без нього й не уявляю життя. А якщо розлучення треба ділити все, а я не хочу. Хай уже буде як є, тяжко зітхнула, дивлячись у темне вікно.
Навіть якби Степан залишив мені цей величезний будинок, що я робитиму сама? Дім потребує догляду, ремонту Степан завжди щось майструє. А я боюсь бідності, мені так легше, вже звикла. А дітям сказати… як їм пояснити, що тато знайшов іншу, молоду… Ой, не знаю, це ж буде шок для них.
Все це Марина носить у собі, бо знає: люди здебільшого порадять взяти себе до рук, розлучитися, полюбити себе. Вона й сама часто міркує:
Може, й праві. Але я люблю свого чоловіка. Дуже сподіваюся, що він мене теж любить. Може, це захоплення минеться головне, він зі мною лагідний, не сваримося, все як у молодості. Можливо, й справді кажуть: полюби себе і все буде добре. Треба і про себе подумати
Жити з таким болем важко. З того часу, як дізналася про Тетяну, кожна дрібниця болить. Але Марина вже ніби звиклася: чоловік не тільки її. Думки не полишають.
Де він зараз? Каже на роботі. А я думаю…
І раптом подумала а може й собі когось знайти? Виглядаю досить добре, компліменти отримую Але потім зупинила себе.
Та ні, не зможу Уявити навіть іншого поруч не можу. Мій Степан найкращий, тільки як повернути його? Пробачила б йому все, аби лиш назад Чоловіки, вони інші, інакше кохають. Може, й помиляюсь, їм у душу не зазирнеш.
Згадала молодість і навіть посміхнулася крізь печаль.
Тоді ми були і багаті, і щасливі Жили у гуртожитку, думали, на що грошей вистачить на кіно замість вечері. Як давно й одночасно нещодавно це було. Час пролетів і зараз маємо все, а я одна. І поговорити ні з ким, та й не хочеться душу вивертати.
Степан вирішив зробити дружині сюрприз
Марина сиділа у своїх думках, коли помітила, як у двір заїхала автівка чоловіка, засвітила фари, заглушила мотор. Повільно відчинив гараж, поставив авто, зайшов у дім.
Маринко, ти де? Чого сидиш у темряві? зазирнув до кухні, увімкнув світло.
Тут я, тихо відповіла, задумалась, ще й така негода надворі.
І не кажи, ледь доїхав: дороги перемело, лише б не загруз. Все навколо біле. Я голодний, наготуй що-небудь, попросив звичайним тоном чоловік.
Марина встала, заходилась біля плити, а Степан пішов мити руки. За вечерею він подивився на неї з усмішкою:
Слухай, Марин, скоро Новий рік а я сюрприз тобі вирішив зробити.
Марина напружилася сюрпризам вона зараз не раділа.
А який?
Степан витримав паузу, дивився прямо, бачив її насторожений погляд.
Ех, жінко, давно ж ми з тобою на відпочинку не були… Ось, він дістав з кишені два квитки. Купив я нам путівки на море. Полетимо в Одесу, зустрінемо Новий рік під пальмами, усміхається, як колись у молодості.
Марині стало значно легше наче гора з плечей спала.
Господи, Степане, ти як завжди! Сюрпризи твоє улюблене хобі. Я хоч зараз я зовсім не проти! Ніколи не думала, що взимку під пальмами святкуватиму! щасливо сміється Марина.
Та це син підказав, але я і сам думав треба тебе вивезти на відпочинок, змінити обстановку. Готуйся…
Все налагодилося в житті Марини. Разом з чоловіком відсвяткували Новий рік в Одесі, відпочили, повернулися додому щасливими. Життя триває, Марина довіряє своєму Степану. Помітила, що чоловік став ще уважніший, завжди квапиться додому, й затримуючись, завжди телефонує, щоб вона не хвилювалась.
