Поступок чоловіка виявився не за адресою… 😒🌿
З роками їхні почуття не слабшали, а лиш міцніли на заздрість усім навколо. Сім років між ними ніколи не пробігала чорна кішка. Єдине — Станіслав, озираючись по стороні, глибоко в собі почав мучитися вічним супутником подружнього щастя — ревнощами. Будучи стриманою людиною, він не дозволяв цьому пороку виплеснутися назовні, давлячи всі сумніви.
Але хто знає, які бурі клекотіли в душі моряка, коли він бачив захоплені погляди чоловіків на дружину й чув солодкі компліменти від колег на святкових банкетах. Ззовні нічого не було помітно, навіть Оксана не здогадувалася про тривогу чоловіка. Сам же Станіслав мовчазно дозрівав, як нарив перед тим, як лопнути.
Корабель виходив у море на чергові навчання. Звична схема. Десять днів тривоги, безсоння, напруженої роботи. Рано-вранці Стас поцілував сплячого сина, обіцяючи повернутися через тиждень, і пішов виконувати свій обов’язок. Море було неласкаве, техніка капризувала. Станіслав служив у машинному відділенні і день і ніч лагодив непокірні механізми. Тому особливо прикро було рішення командира на сьомий день повертатися в базу через аварійні несправності.
Лютість Стаса пом’якшувала лише одна думка: теплий бік дружини став на три дні ближче. А оскільки його чоловіча сила також страждала від самотності, то всю дорогу додому він горів нетерпінням, малюючи в голові одну картину за одною.
У базу повернулися пізно ввечері. Навіть не випивши традиційної чарки за прибуття, Стас мов скажений кінь помчав додому. Уявляючи, як припаде обличчям до пишної грудей дружини, він підлетів до третього поверху й зупинився перед дверима.
Була перша година ночі. “Вони сплять”, — подумав Стас, уявляючи, як непомітно підійде до ліжка й здивує Оксану. Обережно вставивши ключ у замок (він його завжди доглядав, тож той не підвів), він увійшов у передпокій.
Але дружина, як виявилося, не спала. З кімнати пробивався світ, і чулися якісь звуки. Що саме — Станіслав не розібрав. Не роздягаючись, навшпиньках він підійшов ближче. Під ложечкою занудьгувало.
Крізь щілину в дверах він побачив те, що й у страшному сні не міг уявити. На його подружньому ліжку, безсоромно розкинувши ноги, лежала жінка з розсипаними по подушці світлими косами. Все реше закривав оголений чоловік, який ритмічно піднімався до стелі. Жінка голосно стогнала — так, як ніколи не стогнала з ним.
Станіслава ніби вбили на місці. Все життя розлетілося вщент. Скільки він простояв у ступорі — невідомо. Але коли очутився, вже не контролював своїх дій.
Охоплений полум’ям помсти за зраду, він швидко оглянувся — кобури не було, кортика теж. Тоді кинувся на кухню. Перше, що трапилось під руку — красива мельхіорова виделка з весільного сервізу. Стиснувши холодну зброю в руці, він повернувся до спальні й увірвався, як гроза.
Рука зрадженого офіцера не дрогнула. Виделка, описавши дугу, занурилася точно між сідниц зрадника. Окреслити той крик — неможливо. Ветеран із сусідньої квартири, що пройшов війну, прокинувся з диким: *”Бомби!”* і підняв на ноги всю родину. Сусіди зверху перелякалися так, що діти обмочилися, а собака в коридорі вила до ранку.
Залишивши знаряддя помсти в місці злочину, Стас різко вийшов із кімнати. Єдине, чого хотів — напитися й забрати речі вранці.
У передпокої несподівано горів світло. І там стояла… Оксана. В домашньому халаті, з мокрим волоссям.
— Це ж твій брат Дмитро з дружиною. Їх до нас перевели, — спокійно сказала вона. — Я їм віддала спальню, а сама ночую з сином. А що там таке кричали?
— Я… ти… тут… виделка… — вимовив Стас, і гупнув у несвідомість.
Про те, що брат мав переїхати, він, звісно, пам’ятав. Але червона пелена закрила все.
У підсумку все закінчилося краще, ніж очікувалося. Дмитру зашили дупу. Лікар, витягуючи виделку, дивувався могутньому удару, а потім похвалив:
— Геморой тепер ніколи не буде! У тебе там — чиста труба.
Пізніше записав у журнал: *”Пацієнт сів на цвях”*. Сидіти по-людськи Дмитро навчився не відразу. Перший час плакав, йдучи в туалет, а потім звик.
Його дружину Наталку з чотирма медсестрами ледве склали до купи. Заїкатися вона перестала через три місяці.
Та й усе влаштувалося. Сім’я не розпалася. Стас і Оксана, як і раніше, гуляли, тримаючись за руки. Сонце світило, кораблі виходили в море.
Тільки тепер Оксана ховала всі гострі предмети, а Стас, приходячи додому, довго дзвонив у двері.
Що стосується Дмитра з дружиною — вони пробачили брата. Але ніколи більше не залишалися в них на ніч.
