Той вечір розділив життя Олесі на «до» та «після».
— Розумієш, Олесю, я зустрів іншу. Ми з нею ідеально підійшли одне одному. Романтика! Не те, що у нас з тобою: раз на місяць, і то коли нагадаєш, — заявив Тарас, знімаючи з пальця обручку.
Він говорив це з якоюсь зневагою, наче проблема була лише в ній. Олеся слухала мовчки. Не благала, не плакала, не тримала. Відпустила.
— Ділити ми нічого не будемо. Квартира моя, добрачна, авто теж. Пса тим паче не віддам. Хоч і заведений у шлюбі, це моя віддушина, — сказала вона трохи пізніше.
— Та мені байдуже на нього. Бери. А от машину з квартирою я б поділив.
— Якби ти давав гроші на це, — перебила Олеся. — А так — не ображайся.
Тарас щось намагався довести, та так і пішов. А вона залишилася — з песюком, Баріком, і з бажанням помститися. За все.
Олеся важко переживала зраду.
— Навряд чи я тепер комусь довірятиму, — ділилася вона з подругою.
— Я взагалі не уявляю, як ти могла його так легко відпустити. Треба було проучити.
— Як?
— Тримати всіма правдами й неправдами, а потім кинути.
Олеся лише знизала плечима.
— Помста — та страва, яку подають холодною. Зачекай, скоро він об’явиться.
— Чому ти так думаєш?
— Бо ви разом сім років, а ця Марічка — просто захоплення з тренажерного залу. Ще й на 15 років молодша. Скоро Тарас зрозуміє, яку помилку скоїв.
Так і сталося.
Не минуло й трьох місяців, як Тарас з’явився на горизонті.
— Ти вдома? Я повз проїжджав, треба заїхати.
— Навіщо?
— Я залишив у тебе улюблений парасоль. Осінь на дворі, він мені потрібен. Хочу забрати.
— Ну, бери… — Олеся не сперечалася, дозволяла колишньому приїжджати й оглядати шафи на предмет речей, які він міг забути при переїзді. Дозволяла й бачила, що колишній нудиться. Їй здалося, що він буквально шукає причини для візитів.
Коли речі були вивезені до останнього цвяха, у Тараса знайшлася нова причина:
— Олесю, я зараз приїду. Чекай.
— Ще щось забув? — Здивувалася Олеся, потираючи руки від радості, що колишній чоловік поводиться так, як і казала подруга.
— Баріка давно не бачив. Я щось занудився за ним. Впевнений, він теж.
— Барік? За тобою? Звісно, ні! Ти думаєш, собаки й жінки чекають на тих, хто їх зрадив?
— Я все одно заїду. Марічка замкнула двері на ключ, якого в мене нема, і поїхала на фітнес-турнір. Мені до завтра треба десь перекан— Та ну, їдь у готель, — зітхнула Олеся, але Тарас вже ставив келих вина на стіл, немов нічого не сталося.
