Попередження зі сну: історія, що змінила долю
Оксана займалася заготовками — квасила капусту, коли раптом почула дзвінок у двері. Її чоловіка, Тараса, не було вдома — він виїхав у справах і прихопив із собою ключі. У хаті, окрім неї, була лише їхня донька Софійка. “Хто це може бути?” — пробурмотіла Оксана, витираючи руки й ідучи до дверей.
На порозі стояв хлопчик, років десять. Незнайомий. Чисто одягнений, з рюкзаком за плечима, очі — як у дорослого, сповнені таємниці.
— Добридень, — чемно промовив він. — Мені треба поговорити з вашим чоловіком. Він вдома?
Оксана здивувалась.
— Вітаю. Нього зараз нема… А навіщо він тобі? Можу я допомогти?
— Ні. Лише він. Розмова серйозна.
Серце Оксани стиснулося. Вона навіть не знала, що відповісти.
— Я зайду пізніше. Коли він зазвичай повертається?
— То приїде, то знову їде… А ти хто взагалі? Що трапилося?
— Поки що нічого. Але може трапитися. До побачення.
Оксана провела хлопчика поглядом. Що за дивовижа? Навіщо її чоловікові ця дитина? І звідки він його знає? Весь день вона не знаходила собі місця. А ввечері, коли Тарас повернувся, вона одразу все розповіла.
— До тебе сьогодні приходив хлопчик. Років десять. Казав, що тобі треба терміново поговорити. Більше нічого не пояснив.
— Що за маячня? Я його не знаю. Може, переплутав?
— Ні, він упевнено назвав тебе. Казав, що тобі потрібен особисто.
Тарас знизав плечима й пішов у душ. А Оксану не полишали тривожні думки. Хто цей хлопчик? Може, це… його син? Невідомий, від минулого? Адже в Тараса були жінки до неї… У голові промайнуло ім’я — Галина. Колись Тарас мало не одружився з нею. Може, вона завагітніла? І нікому не сказала?
Наступного дня вона обережно почала розпитувати:
— Тарас, а пам’ятаєш ту, з ким ти мало не одружився? Як її звали?
— Оксано, навіщо це? Забув і знати не хочу. Галя.
— Просто цікаво. Ти знаєш про мого колишнього, а я про твоїх — майже нічого.
Оксана відразу почала шукати Галю у соцмережах. Але прізвище, мабуть, змінилося, і результатів не було. Залишалось чекати, чи з’явиться той хлопчик знову.
Через кілька днів Тарас повідомив, що їде у відрядження.
— У сусіднє місто. Ніхто не хоче, а Коваль просить саме мене.
Оксана насторожилась. Тарас давно не їздив у відрядження. Чомусь її не полишали слова хлопчика: “Може щось трапитися”. Інтуїція шепотіла — щось не так.
І ось, напередодні від’їзду Тараса, той самий хлопчик знову постукав у двері. Оксана швидко запросила його всередину.
— Послухай, скажи мені, що хочеш передати. Я його дружина. Я все йому розповім. Як тебе звати?
— Данилко. Розумієте… Мені мама уві сні сказала, щоб я негайно передав вашому чоловікові — йому не можна їхати. Інакше його не стане.
— Данилку, що ти таке кажеш? Яка мама?..
— Моя мама померла п’ять років тому. Але вона мені сниться. І завжди попереджає. Бабуся каже, ми з нею зв’язані… Вона дуже мене любила. Я батька ніколи не бачив. А маму — лише на фото. Але недавно вона почала часто снитись. Назвала адресу. Попросила сказати лише йому…
Оксана мовчала. По тілу пробіг холод.
— А ти знаєш, хто він для твоєї мами?
— Ні. Але вона сказала — він не повинен їхати. Ні в якому разі.
Оксана провела хлопчика, і, зачиняючи двері, відчула, як у грудях розпливається паніка. У містику вона не вірила… Але це було занадто конкретно.
Наступного дня Тарас виїхав. Оксана намагалася заспокоїти себе роботоВона ще не встигла додумати тривожну думку, коли в коридорі раптом замаячила легка, неначе туман, постать жінки з виразом невгомонного занепокоєння на обличчі.
