Підняла на ноги свою свекруху. Але я зла, бо не виполола грядки.
Що ти тут робиш?! стоячи посеред бурякових грядок, свекруха крикнула. Такого сорому тут ще не було! Я за своє життя виховала сімох і жодного бур’яна!
На її крики вже збіглися сусіди. Притулилися до паркану, мов ворони, і одразу ж почали обговорювати все, що почули. А свекруха, побачивши глядачів, тільки додала запалу. Вже й не памятаю, чого вона мені не висловила я стояла, мов закамяніла. Нарешті, втомившись від власного галасу, гучно, так, щоб усі сусіди почули, сказала:
Я їй не відповіла ані словом.
Зі спокійним обличчям я обійшла свекруху, міцніше притиснувши синочка до грудей. Увійшовши в хату, підійшла до шафи: у спеціальній коробці відокремила все, що свекруха мала забрати того вечора і зранку. Не складаючи речей, закинула в торбу своє і малого, мовчки вийшла й навіть слова не кинула їй.
Через три дні зателефонувала свекруха:
А що ти зробила з тими лїками і мазями, що професор призначив? Я просила сусідку купити трохи, а вона каже, що одна банка шалено дорога, а ті, що написані чужинською мовою, взагалі не приймають і не торгують ними. То що мені робити? Ти пішла, образилася на щось, а я тут готова душу Богу віддати
Я знову не відповіла нічого. Вимкнула телефон і дістала сім-карту. Вистачить, більше не можу. Не маю сил ні фізичних, ні душевних.
Рік тому, перед самими пологами, мій чоловік потрапив у аварію на слизькій трасі. Ледь памятаю, як проводжала його у морг, як його везла «швидка», а зранку вже стала матірю Мені нічого не хотілось. Весь світ став порожнім, безбарвним без мого коханого Івана. Я годувала й колисала сина, мов автомат, бо так казали.
З заціпеніння мене вивів дзвінок.
“Твоя свекруха у важкому стані, навряд чи довго переживе без сина.”
Я прийняла рішення миттєво. Відразу виписалась із лікарні, продала свою квартиру у Києві. Частину гривень вклала у будівництво нового житла, аби в сина щось було в майбутньому. А я вирушила рятувати свекруху.
У цей рік я не жила я просто виживала.
Я майже не спала: доглядала свекруху, виховувала малюка. Дитятко колихалося неспокійно, а свекруха вимагала моєї постійної присутності.
Добре хоч гроші були. Я викликала найкращих лікарів з усієї України. Закупила все за списками, що вони прописали. Крок за кроком, свекруха повернулась до нормального життя. Спершу водила її по кімнаті, потім по подвір’ю. Згодом жінка так зміцніла, що вже й сама виходила в двір а потім
Я не хочу її більше ані бачити, ані чути. Нехай сама розбирається, як їй ставати на ноги. Добре, що розуму вистачило не всі гроші на неї витратити. Ми з сином переїхали у нову квартиру. І я навіть не думала, що все складеться саме так.
Я мріяла про родину зі свекрухою, бо сама сирота. Але зараз я самотня. Маю лише сина. Його мушу навчити: не кожен гідний доброти. Для декого важливіші чисті грядкиАле одного вечора, коли син заснув, я стояла біля вікна і раптом спіймала себе на думці, що стало легше дихати. Без докорів, без чужих очей, без тиску минулого мені знову захотілося мріяти. Я перестала бути тінню, що скрадається в чиємусь житті: я жива, здатна захищати й любити.
Тепер я кожного ранку торкаюсь пальцями до маленької долоньки сина, дивуюсь його першому слову, першій усмішці. Я не боюсь своїх рішень і більше не шукаю виправдань чи чужого схвалення. Я маю силу бути мамою, яка бачить у майбутньому не лише тяжку працю, а й радість. Я вирощую не буряки, а нове життя своє і мого хлопчика.
І коли питають: чи шкодую я про зроблене? Ні. Бо навчившись берегти себе, я нарешті знайшла шлях додому туди, де світло, тепло і спокій. Там, де ми з сином разом будуємо свою реальність із любові, яку заслужили.
