Серце кота глухо калатало у грудях, у голові панував хаос, душа пронизувалася болем. Чим же він провинився, що його рідна господиня довірила чужим? Чому вона його залишила сам на сам із цим світом?
Коли Оксані на новосілля подарували абсолютно чорного британця, вона завмерла, не вірячи очам
Однокімнатна скромна хрущовка на Троєщині, на яку вона ледве назбирала гривні, була ще зовсім не облаштована. І вже було досить турбот ремонти, борги, літній холодильник.
А тут кошеня. Оговтавшись, Оксана зустрілася з пронизливими бурштиновими оченятами малюка, зітхнула, ледь усміхнулася, і запитала подругу, яка принесла гостя:
Це кіт чи кицька?
Кіт!
Гаразд, кіт, будеш Чорчиком, лагідно сказала вона малому.
Той відкрив маленьку пащечку і сумирно промурчав «Мррр»
*****
Виявилося, що британці дуже душевні створіння. Ось уже третій рік Оксана і Чорчик були як одне ціле. І з кожним днем вона переконувалася, який у кота чуйний характер і велике серце.
Він зустрічав Оксану після роботи, грів її під пледом, разом з нею дивився фільми, притулившись під руку, і спостерігав за кожним її рухом, мов тінь.
Життя з котом стало набагато яскравішим. Як чудово знати, що вдома на тебе справді чекають, з ким можна розділити і сміх, і сльози. Головне навіть мовчки розуміє тебе.
Здавалося б, живи і радій, але
Нещодавно Оксана почала скаржитися на біль у правому боці. Спершу вирішила, що потягнула мязи, потім грішила на смажену їжу. Коли болі посилилися, звернулася в районну поліклініку.
Почувши діагноз, Оксана проплакала весь вечір, зарившись у подушку. Чорчик відчув її стан, тихо притулився, муркотав мелодійно, заспокоюючи та обіймаючи її душею.
Непомітно для себе, слухаючи Чорчика, Оксана заснула. Вранці вона змирилася вирішила нікому не казати про недугу, не хотіла співчутливих поглядів і незручної допомоги.
А ще в глибині серця жевріла надія лікарі могли допомогти, запропонували пройти курс лікування, можливо, все буде добре.
Та куди подіти Чорчика, якщо їй доведеться лягати до лікарні? Смиренно прийнявши невтішний прогноз, Оксана вирішила знайти котові новий дім у добрих руках.
Вирішила дати оголошення в інтернеті, вказавши, що віддає британця лише добрим людям.
Коли їй зателефонували, спитали причину Оксана, сама не розуміючи чому, сказала, що начебто вагітна і під час виношування зявилася алергія на шерсть.
Через три дні Чорчик у переносці та з усім своїм обчисленим приданим вирушив до нових господарів, а Оксана, з гірким серцем, поїхала на лікування
Через пару днів вона набрала номер нових власників, дізнатися про Чорчика. Соромязливо вибачаючись, ті сказали: кіт втік тієї ж ночі, знайти не можуть.
Першим бажанням було вирватися з лікарні і бігом шукати кота. Просила чергову медсестру випустити та суворо відчитала й відправила назад у палату.
Сусідка по палаті, худенька бабуся, помітила її метушню.
Не плач, дівчинко, сказала вона ніжно. Завтра має приїхати знаменитий лікар з Києва, операцію мені організував син-бізнесмен. Поговорю, щоб він і тебе подивився, може, й не все так страшно. Слова її були теплом у холодному світі.
*****
Вибравшись із переноски, Чорчик розгледів зовсім невідоме приміщення. Чиясь незнайома рука тягнулася його погладити
Котячі нерви не витримали він з розмахом ляснув лапою та стрибнув у темний куток.
Павле, не чіпай його зараз, дай звикнути, почув Чорчик спокійний голос, але це був не голос Оксани.
Серце кота розривалося від туги. Чому? Чому його віддали, забули, кинули?
Бурштинові очі шукали порятунок в кімнаті і натрапили на прочинене вікно. Промчавши, чорний клубочок вискочив на газон під вікном, з другого поверху. Так почався його шлях додому
*****
У палату зайшла лікарка Марія Павлівна елегантна жінка років сорока. Привіталася, переглянула картку, довго оглядала, ставила питання, промацувала.
Оксана не чекала нічого доброго, повернулася до палати де її сусідка вже лежала в ліжку.
Ну, що сказали? запитала жінка.
Нічого ще Лікарі пообіцяли підходити.
А от мені не пощастило діагноз підтвердили, важко видихнула бабуся.
Співчуваю Дякую вам, що підтримали, ледь прошепотіла Оксана, не знаючи, як заспокоїти того, що знає свій термін.
За півгодини до палати знову увійшла Марія Павлівна із колегами.
Є добрі новини, Оксана, сказала вона з усмішкою. Хворобу можна лікувати. Я вже призначила курс. Полежите два тижні будете здорові!
Лікарі пішли; сусідка заговорила:
От і добре. Я рада, що зуміла допомогти ще одній людині перед кінцем. Будьте щасливі, дівчинко
*****
Без карти, без дороговказу, Чорчик рухався додому, керуючись тільки котячим чуттям. Шлях був сповнений небезпек і курйозів.
Кіт, що ніколи не знав дворів, за день став справжнім хижаком загострені інстинкти, уважність, вміння ховатися.
Уникаючи галасу, бігаючи, літаючи (так йому здавалося, коли тікав від псів), залазячи на дерева, Чорчик ішов до своєї мети.
В одному затишному дворі він зустрівся з місцевим котячим ватажком.
Котяра розкусив чужинця і кинувся на Чорчика. Але той, забувши про свою аристократичність, відповів бійкою. Борсання тривало недовго місцевий лідер ганебно втік у кущі із подертим вухом.
Адже для Чорчика головне було повернутися він ішов додому, більше нічого не мало ваги.
Вечірній зоряний Київ, дерева стали притулком. Він навчився спати на гілці, їсти зі смітника, навіть красти шматочок в інших безпритульних кицьок, яких підгодовували мешканці.
Одного разу дворові собаки загнали його на дику яблуню гавкали, стрибали, трусили стовбур. Кілька людей відігнали псів. Одна жінка підманила Чорчика ковбасою.
Голод і страх взяли своє він спустився, дав себе взяти на руки. Та вже після перепочинку, згадавши головне вислизнув з її оселі у підїзд, і знову пішов, не полишаючи дорогу додому
*****
По закінченню лікування Оксана повернулася у свою квартиру. В голові лунав голос тієї літньої жінки: «Будь щаслива». Так, вона була неймовірно вдячна долі, що діагноз не підтвердився.
Але нестерпно боліло серце. Вона вже не уявляла, як житиме, коли в порожній квартирі її ніхто не зустріне.
Тільки переступивши поріг, Оксана одразу подзвонила попереднім господарям Чорчика, дізналася точну адресу. Поїхала до них, розпитала, як і де пропав кіт, і рішуче пішла шукати.
Їй казали, що це марно, що минуло вже два тижні, що кіт навряд чи вижив. Але серце не хотіло миритися.
Оксана йшла, заглядала у кожен двір, переглядала сквери, гаражі. Пробувала думати як кіт, кликала Чорчика, заглядала у підвальні вікна, питала людей.
Вже проходила рідний двір і розуміла: кіт розчинився серед великого міста. Зрештою, хіба він міг знайти дорогу додому?
Зайшла у двір із важким серцем, сльози текли по щоках, тьма огорнула душу. І тут у сліпому сумятті вона побачила назустріч по тротуару повільно йшов чорний кіт.
«Якийсь чорний кіт» майнуло у голові. Оксана спинилася, вдивилася і зрозуміла. Вона скрикнула, кинулася:
Чорчик!
А кіт не побіг не було сил. Він просто сів, примружив очі від щастя й тихо, з усією котячою гордістю проскрипів: «Дійшов!..»Оксана обережно підійшла, сіла навпроти, простягнула руки. Чорчик, тремтячи, поклав лапи їй на коліна, і тихо, зовсім по-дорослому, заплющив очі. Їхні серця билися в унісон: нарешті вдома.
Вона взяла його в обійми, і крізь сльози сміялася, гладячи його стерту шерсть, розбиті подушечки, поцарапані вуха. А Чорчик, піднявши голову, вперше за час свого довгого шляху замуркотав голосно і переможно, так, що всі вікна двору відчули це тепло.
З того дня Оксана більше ніколи не думала про самотність. Вечорами її квартира знову наповнилася світлом і затишком, де двоє пережили втрату, страх і найцінніше знайшли одне одного.
І тільки іноді, прокинувшись на світанку, вона бачила у бурштинових очах свого кота впевненість: де б ти не була, я завжди знайду шлях до тебе.
Бо дім це там, де на тебе чекають.
