Я хочу повернутися до колишньої дружини: нова виявилася порожнечею
У невеликому містечку на березі Дніпра, де життя тече повільно, а сімейні драми розгортаються за зачиненими дверима, моя історія з колишньою дружиною та новою дружиною розриває мені серце. Я, Олександр, думав, що зробив правильний вибір, пішовши від нескінченних свар, але тепер туга за минулим не дає мені спокою.
Моя колишня, Марічка, завжди знаходила привід для скандалу. Я не святий, у мене є свої недоліки, але її причіпки доводили до білого калення. Вона докоряла мені за все: за втому після роботи, за те, що я мало часу проводжу з нашим сином Тарасом, якому вже було 10 років. Їй не подобалось, коли я водив його на футбольні матчі чи в парк розваг — для мене це була не лише турбота про сина, а й радість. Марічка ж бурчала, що я лише бавлюся з ним, а їй дістається роль суворого батька. Я втомився від її контролю та звинувачень.
Одного разу я не витримав. Після чергової сварки зібрав речі та пішов. Я зняв квартиру неподалік, щоб Тарас міг приходити до мене будь-коли. Рішення здавалося єдино вірним: ми з Марічкою не розуміли одне одного, і жити разом стало неможливо. Через три місяці вона подала на розлучення. Я намагався прийти до тями, насолоджуючись тишею, свободою від криків і докорів. Це було як ковток свіжого повітря після задухи.
Минуло півроку. Тарас якось згадав, що до мами заходить «якийсь дядько». Я відмахнувся, але в душі заворушився непокій. Вирішив, що пора рухатися далі. Зустрічався з жінками, але нічого серйозного не виходило. Я хотів стабільності, родини. І тоді з’явилася Оксана — молода, гарна, без дітей і минулого, яке тягнеться за людиною. Вона не диктувала мені, що робити, не влаштовувала істерик. Я подумав, що з нею все буде інакше, простіше.
Ми одружилися без пишних весіль — мені, вже побувавшому у шлюбі, це було не потрібно. Життя з Оксаною здавалося спокійним, я навіть задумався про дітей. Іноді, зізнаюсь, я хотів довести Марічці, що можу бути щасливим без неї, що знайшов когось кращого, хто не перетворює моє життя на пекло.
Але все змінилося, коли Марічка подзвонила: Тарас на тренуванні отримав м’ячем у ніс. Я примчав до лікарні і вперше за довгий час побачив її. Вона виглядала приголомшливо — такою я пам’ятав її, коли ми тільки почали зустрічатися. Спокійно говорила зі мною, без звичних докорів. У машині залишився запах її парфумів, і я раптом відчув, як щось стиснулося в грудях.
З носом Тараса виявилося не все так просто — потрібна була операція на перегородці. Я став частіше бачитися з Марічкою, обговорюючи стан сина. Одного разу, за старою звичкою, зайшов до їхньої квартири, зняв взуття, поставив чайник. Лише коли не знайшов свою чашку, зрозумів, що це вже не мій дім. Я просто підвіз їх.
Оксана була повною протилежністю Марічки. Спокійна, охайна, вона любила порядок, готувала смачні вечері. Ми ніколи не сварилися, і в ліжку все було ідеально. Але її холодність вбивала. Вона не сміялася з моїх жартів, не ділила зі мною радість від улюблених фільмів. Її емоції були ніби за склом — я не міг їх зрозуміти. Життя з нею нагадувало гарну квартиру з реклами: все ідеально, але порожньо, без душі.
Я зловив себе на тому, що постійно пишу Марічці, виправдовуючись турботою про сина. Але правда була в іншому — я нудив. Нудив за нашим домом, за її дзвінким сміхом, за тим, як вона підхоплювала мій сарказм і сперечалася зі мною до хрипотЯ хочу повернутися, але чи вона мене пробачить, якщо дізнається, що у мене все ще горить серце для неї.
