Я поставив на місце зухвалу сестру мого чоловіка
Мама сказала, що ресторан підтверджено, промовила Даря розслаблено, ігноруючи напругу в голосі Ольги. А що з коштами? Ви з Андрієм вже все перерахували?
Ольга на мить завагалася, шукаючи слова, але Даря продовжила:
Це ж невелика сума, чесно, я навіть думала долучити зі свого, але з моїми витратами Це ж для мами, ти розумієш.
Постривай, нарешті перебила Ольга, намагаючись стримати спокій. Ми нічого такого не домовлялися. Андрій мені нічого не казав.
Ой, ти ж знаєш, як він постійно все забуває, засміялася Даря, ніби це було найзвичайніше діло. Я сказала йому, що вам потрібно перерахувати близько сорока тисяч гривень. Нормальна сума для такої нагоди, правда?
Слова звучали так, ніби рішення вже прийнято, а будь-які заперечення даремні. Ольга стиснула телефон, відчуваючи, як росте роздратування.
Сорок тисяч? повторила вона повільно, майже шепотом.
Так, я навіть домовилась про знижку! У нас будуть тістечка, обслуговування, сама побачиш. Мамі сподобається. Загалом, не переймайся, я вже внесла завдаток. Андрій сказав, що ви перерахуєте решту.
Даря положила трубку, не чекаючи відповіді.
Ольга сиділа, дивлячись на телефон. У горлі стояв ком, а в голові крутилась одна думка: «Знову ця одностороння гра».
***
Вечеря на кухні пройшла в напруженій атмосфері. Андрій відчинив холодильник, дістав пляшку пива і, не дивлячись на Ольгу, пробурмотів:
Даря сказала, що ти проти того, щоб давати гроші на ресторан.
Ольга завмерла.
Проти? Це вона так сказала? Вона підвелася зі стільця, намагаючись стримати себе. Я хоч раз відмовила? Я навіть не знала про це, поки вона не подзвонила і не поставила мене перед фактом.
Андрій обернувся, нахмурившись.
Та годі, вона ж робить це не для себе. Мама ж не кожен рік святкує ювілей.
І це нормально, що вона робить це за наш рахунок? Сорок тисяч, Андрію! Ольга ледве стримала крик. Сорок тисяч гривень! Це нормально?
Андрій знизав плечима, відвівши погляд.
Ну, це ж для мами. Що ти хочеш? Даря все організувала.
Ольга буркнула.
Звичайно, вона добре попрацювала. Але це легко розпоряджатися чужими грошима. І скажи мені, Андрію, я не розумію, чому ти просто згоджуєшся. Ми ж це не обговорювали. Вона просто вирішила, а ти кивнув.
Годі, махнув рукою Андрій, наливаючи собі води. Вона просто намагається зробити якнайкраще.
Для кого? Для нас? Для мами? Чи для себе? Ольга різко підвищила голос, але одразу знизила його, щоб не розбудити сина. Андрію, я вже не витримую. Для неї завжди так: «Дайте, перерахуйте, заплатіть». А потім вона зникає, ніби так і треба.
Він мовчав, дивлячись на склянку.
Що ти хочеш, щоб я зробив? Вона така. Поговори з нею, якщо хочеш.
Вже говорила, різко відповіла Ольга. І знаєш, що вона мені сказала? Що це наш обовязок.
І чого ти очікувала? Вона ж сама все це організовує. Можливо, її життя складніше, ніж наше.
Вона організовує?! вибухнула Ольга. Андрію, вона використовує всіх навколо. А ти її ще й підтримуєш!
Розмова зайшла в глухий кут. Андрій знизав плечима, щось невиразно буркнув і вийшов із кімнати, залишивши Ольгу наодинці з її думками.
***
Наступного ранку почалося з неочікуваного дзвінка. Ольга відповіла без ентузіазму.
Привіт, Олю! Ти не зайнята? Даря звучала незвично бадьоро.
Слухаю, сухо відповіла Ольга, готуючись до нової вимоги.
Слухай, мені потрібна допомога. Я почала невеликий проект із сусідкою, інтернет-магазин, ти ж знаєш, які тепер можливості. Коротше, треба щось оплатити, а в мене зараз немає. Подумала, чи не могла б ти позичити мені свою картку. Це тимчасово, лише на кілька днів.
Ольга на мить завмерла, намагаючись усвідомити почуте.
Дарю, її голос став твердим, ти серйозно? Мою картку?
Так! Чому ні? Ти ж знаєш, я обережна. Я подбаю про все, поверну тобі, нічого зайвого не витрачу.
Ні. Навіть не обговорюймо.
З того боку дзвінка встановилось важке мовчання.
Я не розумію, голос Дарї вже не був таким впевненим. Це ж просто картка. Чому ти відмовляєш?
Дарю, тому що мій спокій дорожчий. І моя картка теж.
Олю, ти мені не довіряєш? Даря звучала ображено, але це було схоже на чергову маніпуляцію. Ми ж родина.
Ольга зупинила себе, щоб не сказати більше.
Дарю, давай на цьому закінчимо. У мене є справи.
Вона перервала дзвінок, відчуваючи полегшення й злість одночасно. Даря переступила всі межі.
Коли Андрій повернувся з роботи ввечері, Ольга вже знала, що розмоваОльга глянула йому в очі й тихо сказала: “Досить було терпіти, тепер або ти обираєш нас, або її,” і в цю мить Андрій, нарешті, зрозумів, що родина це не лише кров, а й повага.
