**Помста**
Роман завжди був тихим і розумним хлопчиком. Батьки не шкодували коштів для єдиної дитини, оплачували гуртки та секції, щоб виховати всебічно розвинену особистість. Він займався тхеквондо, грав у шахи, малював. Дорослішаючи, захопився грою на бандурі.
Його однолітки запрошували дівчат у кіно, бавились дешевим вином та сигаретами, а Роман сидів із бандурою, перебираючи струни, співаючи хрипкуватим голосом.
Батьки мріяли про його успішне майбутнє. У маленькому містечку із чотирнадцятьма тисячами мешканців йому робити було нічого. Після школи він легко вступив на престижний факультет інформаційних технологій у обласному центрі.
За день до початку навчання батько відвіз сина з новеньким дорогим ноутбуком до тітки. У тієї рік тому помер чоловік, діти вже мали власні родини. У гуртожитку занадто шумно, багато спокус, які відволікають від навчання. Мати не взяли, щоб уникнути довгих сліз. Батько залишив грошей і поїхав.
Роман вперше залишився сам із собою. Тітка мало цікавилась його справами. Лише стежила, щоб хлопець був ситий і не запізнювався додому.
Звільнившись від батьківської опіки, одногрупники пустилися у всі тяжкі. Роман тримався осторонь — друзів у нього ніколи не було. Зате з першого дня його серцем заволоділа Оксана, гарна білявка.
Хлопці говорили, що вона вступила на «чоловічий» факультет лише для того, щоб знайти заможного чоловіка. Вчилась Оксана погано, але викладачі рідко ставили їй незадовільно. Такій дівчині знання не потрібні. На неї просто було приємно дивитись, пояснювати матеріал, ненароком торкаючись плеча.
Але в Оксани не було відсутності шанувальників. Вона вважала Романа занудою й ігнорувала його. Про що з ним говорити? Про музику, шахи чи нудне програмування? Він їй просто не підходив.
А він страждав від безвідповідної любові. Хотів бути поруч із нею щоразу — на лекціях, у гуртожитку. Під час наступної поїздки додому Роман оголосив батькам, що хоче жити в гуртожитку. Тітка живе далеко, дорога забирає багато часу. Розпочався скандал із криком батька й сльозами матері.
Але Роман пообіцяв, що це не вплине на його навчання. Що йому можна довіряти. Батькам нічого не залишалось, як змиритися.
Роман був на сьомому небі від щастя. Тепер він бачитиме Оксану не лише на парах (на які вона ходила рідко), а й увечері в гуртожитку. Вигадував будь-який привід, щоб зайти до неї. Але Оксана й надалі не відповідала йому взаємністю.
Навіть якщо вони опинялися в одній компанії, вона відмовлялась танцювати з ним, тікала на балкон палити. Роман теж почав курити, але це його ні на крок не наблизило до білявої красуні.
Справжнім випробуванням стали літні канікули, коли він два місяці не міг бачити Оксану. Страждав, мучився і відліковував дні до початку навчання. Так минув ще один рік.
Роман добре вчився, викладачі хвалили його й пророкували велике майбутнє. Повернувшись 31 серпня в гуртожиток (вирватися від матері раніше не вдалося), він дізнався, що Оксана вийшла заміж. Ця новина позбавила його сну. Її обранець — старшокурсник-спортсмен, гордість університету.
Оксана більше не з’являлась у гуртожитку. Вона з чоловіком жили в його квартирі. Тепер Роман міг бачити її лише на парах, спостерігаючи збоку. Одного разу перед сесією він попросив у неї конспект.
— Попроси в когось іншого. Мені теж треба готуватись, — відмовила вона.
— Залік післязавтра, я завтра поверну. Обіцяю, — благав він, дивлячись закоханими очима.
Оксана подумала й дала зошит.
Наступного дня Роман не прийшов на пари. Вперше без причини. Тільки щоб особисто віднести зошит Оксані додому. Краєм вуха чув у їдальні, як вона скаржилась подрузі, що чоловік знову поїхав на змагання. Йому заліки ставлять «автоматом».
Роман дізнався її адресу в дівчат. Підібрав час, коли Оксана мала бути вдома, і поїхав. Не маючи жодних надій, просто хотів побачити її, поговорити, зізнатися в коханні. Із калатаючим серцем натиснув на дзвінок — і двері відчинив її чоловік, кремезний качок.
— Тобі чого? — грубо запитав він.
— Приніс конспекти Оксані, — пробурмотів Роман.
— Давай, — чоловік простягнув руку.
Роман намагався зазирнути у квартиру, але широка спина спортсмена закривала весь дверний отвір.
— Я хотів їй особисто віддати, — притиснув зошит до грудей.
Чоловік кинув на нього зневажливий погляд, вихопив зошит і гупнув двері.
Роман перевівся в іншу групу і знову поселився у тітки.
***
Минуло п’ятнадцять років
У офісі всі вітали Романа Євгеновича Коваля з призначенням на посаду директора. Серед співробітників були й йогоЗачувавши давній біль, він підвівся з крісла, обіймив Оксану, і в цю мить усі образи минулого розтанули, як осінній туман над Дніпром.
