**«Повернення з каяттям: як зрада обернулася поразкою»**
Богдан розслаблено лежав на дивані, занурившись у новий епізод серіалу, коли до кімнати увійшов батько. Його голос був твердим, без жодних вагань:
— Сину, нам треба поговорити.
— Ну, кажи, — не відриваючись від екрана, буркнув Богдан.
— До мене підходила твоя дружина. Каже, ти поводишся дивно останнім часом. Щось не так?
— Усе гаразд, — відмахнувся він.
— Гаразд? — Андрій Сергійович мовчки узяв зі стола планшет, відкрив фотографію й повернув екран до сина. Богдан глянув — і завмер.
Колись Андрій і Оксана були взірцем любові — разом розпочали бізнес, разом йшли по життю, але лише до тридцяти восьми років у них з’явився довгожданий син. Богдана обожнювали, пестили, виховували без суворості. Він виріс зіпсованим, егоїстичним і лінивим.
Закінчив університет ледве — завдяки батьковим грошам — і заявив, що втомився. Працювати не хотів, стверджуючи, що «і так грошей вистачає».
Андрій наполягав на самостійності, але Оксана заступалася за сина:
— Хай відпочине. Ще нагріється у цьому житті.
Чоловік лише махнув рукою, розуміючи: сина до справ не пристосувати.
Богдан жив безтурботно. Вечірки, закордонні подорожі, постійна зміна дівчат. Розбив подарувану дорогу машину — сам вижив, але мати від шоку потрапила до лікарні й через рік померла. Разом із нею пішла й остання дисципліна в його житті. Він почав спустошувати матеріний рахунок і навіть не ховався.
Потім привів у дім нову пасію — Віру. Молоду, яскраву, зухвалу. Батько відразу відчув лихо. Намагався втихомирити сина:
— Соломія — ось твоя людина. Розумна, спокійна, господарська. Вона любить тебе з дитинства.
— Соломія — нудна, — відрізав Богдан. — А Віра — свято.
Але свято швидко обернулося катастрофою. У будинку гуділа вечірка, все перевернуто, покоївка в сльозах, батько у люті.
— Або ти опам’ятаєшся, або йдіть звідси.
Богдан зухвало усміхнувся:
— Що, я не можу запросити гостей у своєму домі?
— Це мій дім, — спокійно відповів Андрій. — Тобі належить лише квартира. Іди туди — і гуляй скільки завгодно.
Син пішов, але й далі викачував гроші з матеріного рахунку. Виявилося, Віра була з ним не через кохання. За кілька років вони залишилися без грошей, навіть продали квартиру, щоб розплатитися з боргами. А потім Віра зникла з іншим чоловіком, кинувши Богдана з немовлям на руках.
Так він повернувся — з піврічним Захаром на руках, блідий, змучений, принижений.
— Мені більше нікуди йти, — прошепотів він.
Батько прийняв його. Але поставив три умови: привести себе до ладу, знайти роботу й одружитися… із Соломією.
І Соломія погодилася. За ці роки вона не зрадила своїм почуттям. Полюбила дитину як рідну, а тест ДНК підтвердив: Захар — справжній онук Андрія Сергійовича.
Три роки в домі панував спокій. Богдан, здавалося, змінився. Працював, не гуляв, приділяв час родині. Але потім став дивним. Зникав увечері, його настрій мінявся. Одного разу батько вирішив дізнатися правду — підключив службу безпеки. І отримав фото: Богдан зустрічався з Вірою.
— Чому ти з нею бачився? — запитав Андрій, кинувши перед сином планшет.
— Вона — мати мого сина, — відповів Богдан.
— Вона — причина всіх твоїх бід. Не підходь до неї. І нехай забуде дорогу до нашого дому. Я зроблю все, щоб її позбавили прав.
Через тиждень Богдан зник. Востаннє його бачили, як він сідав у машину з Вірою.
Андрій Сергійович не пережив зради. Соломія й Захар були поруч у його останні дні. А Богдан… Він з’явився лише через чотири місяці — засмаглий, доглянутий, із Вірою під руку.
— Привіт, — усміхнувся він Соломії. — А ти все така сама. Ми прийшли з приводу спадщини.
— Даремно. Усе давно вирішено, — спокійно відповіла вона. — Піднімайся, Захаре, будь ласка, до себе. Нам з батьком треба поговорити.
Хлопчик слухняно пішов. А Соломія, не втрачаючи рівноваги, промовила:
— Усе майно належить мені й Захару. Згідно з законом, я — його мати.
— Що? — скрикнули Богдан і Віра.
— Усе офіційно оформлено. Ваші права скасовані. Ви нічого не отримаєте.
— Та ми ж його батьки! — обурилася Віра.
— Ні. Батьки — це ті, хто поруч, — тихо сказав із сходів Захар. — Соломія — моя мама. А ви — ніхто.
Охорона мовчки вивела незваних гостей. Богдан зрозумів — він програв. Як і завжди.
