Вернувся із заробітків — а в своїй квартирі чужий
Олексій приїхав із Німеччини до рідного Львова пізно ввечері. Як завжди, першим ділом завітав до матері. Олена Миколаївна обняла сина міцно-міцно:
— Скільки літ, скільки зим, Олеську! Сумувала жахливо! Ну що, добре заробив?
— Та як завжди, — усміхнувся чоловік. — Поки їхав, зрозумів: нащо знімати чуже житло, коли майже цілий рік мене вдома нема? Краще платити за своє, хай і в кредит, але своє.
— Правильно кажеш, — кивнула мати. — Тобі вже двадцять сім, пора й про сім’ю думати. А там — і діти. Без власного даху над головою нікуди.
За два місяці Олексій купив однушку в новобудові, затишно обставив — усе на свій смак. Ключі на всяк випадок залишив матері, а сам знову вирушив на заробітки.
Але тільки він перетнув кордон, Олена Миколаївна віддала ключі своїй доньці — Марійці. Вона старша за Олексія на пару років, ніде не працює, увесь час у боргах, живе в очікуванні заможного кавалера.
— Трохи поживе, заощадить, на ноги стане, — думала мати. — Що тут поганого?
Та даремно сподівалася. За чотири місяці Марійка не тільки не виправилася — ще глибше залізла в борги. Коли прийшов час з’їжджати, вона просто змінила замки. Щоб ніхто, включаючи Олексія, не зміг її виселити.
Коли Олексій повернувся і спробував відчинити двері — ключ не підійшов. Він був у шоці.
— Що за чортівня? — пробурмотів і одразу поїхав до матері.
Та зізналася, нерішуче, що впустила Марійку, але не знала, що та змінила замки. Олексій закипів:
— Одне діло — пустила пожити, без мого відома. Але щоб замки міняти? І що, вона не збирається виїжджати?
— Я пропонувала до себе, — виправдовувалася мати. — Але вона відмовилася…
Наступного дня Олексій викликав дільничного. Двері вскрили. Заяву на сестру він писати не став, але розмова була важкою.
— Міг би й у матері пожити, — холодно сказала Марійка. — Тобі все одно скоро знову на заробітки. А мені треба влаштовувати особисте життя.
— Не для цього я квартиру купував, — різко відповів Олексій. — Заводь кавалерів у орендованому житлі. Сама йди працювати і закривай свої кредити.
— Та й без тебе розберусь! Оженись спершу, порадник!
Зібравши речі, Марійка з’їхала. Відносини між братом і сестрою обірвалися. Олексій не сумував — він давно зрозумів: Марійці від родини потрібні лише гроші.
Минуло кілька місяців. В Олени Миколаївни — сад, город. Олексій, у відпустці, вирішив допомогти матері з урожаєм. І — хто б міг подумати — на ділянці зустрів Марійку.
— Ну здравствуй, братику, — зі злісною усмішкою промовила вона. — Що, сумління мучить, вирішив картоплю копати?
— Краще скажи, навіщо приїхала? Грошей знову треба?
— Мама мені квартиру купила, — без коливань оголосила Марійка. — За мої старання.
— Що?! Яку ще квартиру?
— Двушку в новобудові. З меблями. В кредит. Мама оформила на себе.
Олексій зблід. Він згадав, як працював на будівництві за кордоном, як збирав на перший внесок… А Марійці — на блюдечку?
Він нічого не сказав. Допоміг із врожаєм і поїхав. Але серце стиснулося.
Через тиждень Марійка сама написала братові. Балконні двері зламалися — просила полагодити. Олексій погодився: цікаво було подивитися на її «палац». Квартира виявилася звичайною, анітрохи не кращою за його власну.
— Фурнітура вилетіла, — оцінив він. — Треба деталь замовити.
— Сам замовляй. І в мами грошей візьми, — байдуже кинула Марійка.
— Ти глузуєш?! Мати тобі квартиру купила, обставила, а ти навіть дрібниці не спроможешся?
— Просто ти заздриш. Мама мене більше любить. Усе, можеш іти!
Олексій вийшов, не промовивши ні слова. Того ж дня він заблокував її номер. Не хотів більше ні дзвінків, ні зустрічей.
— Нехай живуть, як хочуть, — вирішив він. — Я знаю своє місце. І більше нікому ключів не залишу.
