Надія сиділа на кухні своєї нової квартири, перегортаючи старі світлини. Сім років шлюбу вмістилися в один невеличкий альбом. Вона добре пам’ятала, як на початку стосунків з Михайлом вірила, що все налагодиться. Але час показав зворотне.
Марія Степанівна, її свекруха, з’являлася в їхньому домі майже щодня. Приходила без попередження, відчиняла двері своїм ключем, який Михайло дав їй «на всяк випадок». І завжди знаходила, до чого причепитися: то борщ не такий смачний, то в кімнаті недоглянуто, то Надія занадто пізно повертається з роботи.
Михайло зазвичай мовчав або змінював тему. Надія ж, стиснувши зуби, терпіла.
Тепер, сидячи в квартирі, яка дісталася їй від бабусі, вона зрозуміла всю глибину її слів: «Надюсю, головне — мати свій куток і роботу, тоді ніхто не зможе тобою командувати». Сім років вона намагалася бути «доброю дружиною» за мірками Марії Степанівни.
Дзвінок у двері вирвав Надію зі спогадів. На порозі стояла свекруха — пряма, владна.
— Що це ти вигадала, дівчино? — безцеремонно увійшла вона в коридор. — Михайло шаленіє, а ти тут розважаєшся.
— Що з Михайлом? — не втрималася Надія. — Чому сам не прийшов?
— У нього робота, не до твоїх примх. Збирайся, годі дурни творити.
Надія відчула, як усередині піднімається хвиля обурення. Сім років такого ставлення — і жодного разу Михайло не заступився за дружину.
— Ні, — рішуче сказала вона. — Я нікуди не йду. Досить.
Марія Степанівна змінилася в обличчі:
— Як це «не йду»? А як же сім’я? А Михайло?
— А Михайло думав про мене? Коли ви приходили без попередження і критикували кожен мій крок? Коли вимагали продати мою квартиру на ремонт вашої дачі? Коли викидали мої речі?
— Я лише хотіла допомогти! Ти була такою недосвідченою, треба було вчити тебе бути доброю дружиною.
— Вчити? Ви не вчили, ви намагалися зламати мене. Але більше я цього не дозволю.
У цю мить у Надії завибрирував телефон. Михайло. Вона подивилася на свекруху, яка з тріумфуючою усмішкою спостерігала за нею.
— Відповідай, — майже наказала та. — Михайло все зрозуміє, все пробачить. Повернешся додому, і заживемо, як раніше.
Надія мовчки поклала телефон у кишеню.
— Знаєте, Маріє Степанівно, — спокійно сказала вона, — я справді все вирішила. Я більше не можу і не хочу жити в атмосфері постійного контролю та приниження.
Обличчя свекрухи перекривилося від злості:
— Якого приниження? Я завжди ставилася до тебе, як до рідної!
— Я вже давно не дитина, якій потрібні постійні вказівки.
— Не вдячна! Я стільки для тебе зробила!
— Повертайся негайно до мого сина! Інакше пошкодуєш! Думаєш, я не знаю про твою роботу? Про підвищення, якого ти так чекаєш? Один дзвінок потрібним людям…
Надія відчула, як усередині похололо.
— Ви мені погрожуєте?
— Я просто пояснюю, що буває з тими, хто руйнує сім’ї. Подумай добре, дівчино.
— Знаєте що, Маріє Степанівно, — Надія повернулася до неї, — погрожуйте скільки завгодно. Але я не повернуся. Михайло знав, на кому одружується — на сильній і незалежній жінці. Це ви намагалися зробити з мене слухняну маріонетку.
— Отак от?! — свекруха схопила свою сумку. — Що ж, я попередила.
Вона вилетіла з квартири, грюкнувши дверима. Надія залишилася біля вікна, відчуваючи суміш страху та полегшення.
Ввечері вона подзвонила подрузі Олені.
— Уяви, вона приходила. Погрожувала знищити мою кар’єру, якщо я не повернуся до Михайла.
— Молодець, що не піддалася! — підтримала Олена. — Знаєш, я давно хотіла сказати… Ти змінилася за ці місяці. Стала впевненішою, спокійнішою.
Наступного дня Надія пішла на співбесіду у велику компанію. Погрози Марії Степанівни не пройшли даремно — треба було підстрахуватися. В офісі її зустріла привітна жінка.
— Вражаюче резюме. У нас якраз відкрилася вакансія керівника проектної групи. Думаю, ви б чудово впоралися.
Повертаючись додому, Надія відчувала, як усередині розливається тепло. Нова робота — це нові можливості, нове життя.
Михайло більше не писав і не дзвонив. Напевно, зрозумів, що все скінчено. Або Марія Степанівна вже знайшла синові «кращу» наречену.
Одного разу, повертаючись з роботи, Надія зустріла сусідку свекрухи.
— Ти знаєш, — почала та, — твоя колишня свекруха тепер усім розповідає, як ти кинула її бідолашного сина. Але її ніхто не слухає — усі ж пам’ятають, як вона і першу невістку вижила.
Надія спокійно посміхнулася. Слова Марії Степанівни більше не могли її зачепити.
Ввечері, сидячи на балконі своєї квартири, вона знову перегортала старі світлини. Весільне фото вже не викликалоСьогодні, дивлячись на те весільне фото, вона усміхнулася, адже тепер розуміла — це був не кінець історії, а лише початок чогось справді хорошого.
