Орест повернувся додому пізно. Мовчки зняв черевики в передпокої, повів пальто на вішалку й без слів пройшов у ванну кімнату. За пару хвилин він сидів на кухні, де на нього чекала тарілка з куркою тушкованою та зеленим горошком – коронна страва його дружини Марічки. Поряд стояв салат з морепродуктів. Він узяв виделку, кілька секунд покирував у салаті, а потім різко обернувся.
— Скажи правду… Де ти дістала цей салат? — запитав він тихо, але настирливо.
Марічка завмерла, не донесши чайник до чашки. У її очах застигло щось тривожне.
Разом вони прожили вже понад тридцять років. Якби Марічку попросили оцінити їхній шлюб за шкалою від одного до ста, вона б без вагань сказала: п’ятдесят. Бо було все: любов і роздратування, щастя й тягар, яскраві моменти й важкі будні. Звичайне життя. І Орест – хоч і впертий, хоч і зі складним характером – був доброю людиною. Вірним, надійним, працьовитим.
Все змінилося минулої весни, коли Марічка злягла. Лікар сказав, що це звичайне виснаження, яке накопичувалося роками. Орест вез її додому такси – їхню машину вони давно не лагодили, всі гроші йшли на погашення кредиту за дочкою – Софійкою.
Софійка щойно вийшла заміж, і весілля хотіла «як у кіно». І нехай сукня вийшла дивною, а торт – «як жуйка», за словами Ореста – батьки терпіли. Для них було важливо, щоб донька була щаслива.
Після весілля молоді переїхали до квартири, що дісталася нареченому від діда, а Орест із дружиною продовжували сплачувати кредит, міняючи старі авто, зношену техніку й вічну втому.
Марічка працювала вчителькою англійської та брала додаткові заняття. Орест – слюсарем на заводі. Він відмовлявся від їдальні, бургерів, піци – тільки домашня їжа! Гаряча, свіжа, різноманітна.
Марічка не сперечалася, хоча після роботи ледве трималася на ногах. Одного разу вона не витримала:
— Як я можу встигнути тобі на вечерю перше, друге, салат і компот? Я ж не робот.
Але Орест відповідав оповідками про свою прабабцю, яка й у полі працювала, і сім’ю з восьми чоловік годувала, і у художній самодіяльності брала участь.
Марічка просто втомлювалася. Одного разу, заглянувши до нової кулінарії біля дому за свіжим хлібом, вона побачила вітрину з салатами. І раптом сказала:
— Мені «Дари моря», велику порцію…
Дома на вечерю були голубці, пиріг… і той самий салат.
— Оце так новинка! Смачно, як вдома, — похвалив Орест.
Марічка нічого не відповіла. І з того часу це стало її таємницею: якщо не встигала – купувала у кулінарії. Домашнє, смачне, трохи дорожче – зате вона могла перевести дух.
Так би все й тривало, якби не випадок. На роботі Орест ділив обід із молодим хлопцем, практикантом. Той їв тефтелі й салат, подібний до того, що їв Орест.
— Звідки тефтелі?
— З кулінарії, за рогом. Там смачніше, ніж удома! — усміхнувся хлопець.
Орест насторожився. Занадто багато збігів. І тоді в ньому прокинулося підозрі— Я просто хотіла трохи відпочити, — прошептала Марічка, і в її голосі прозвучала така щирість, що Орест раптом усвідомив, як багато років він не бачив її справжньої втоми.
