Вечір був прохолодний, поза вікном вже стояв жовтневий листопад.
Ганна Петрівна сиділа у улюбленому кріслі біля каміну, майстерно перебираючи спицями. Шарф, що вінкає для чоловіка, повільно зростав петля за петлею. Час від часу вона піднімала погляд і спостерігала за сином. Володимир Петрович, схилившись над блокнотом, щось начертав, іноді задумливо потирав лоб.
У квартирі панувала звична, домашня тиша. Лише тікання старих підлогових годин і скрип сухих дров у каміні порушували спокій.
Раптом двері розчинилися.
Гострий скрегіт дверних петель змусив обох батьків здригнутись.
На порозі стояла їх донька Зоряна. Щоки розгорілися рум’яною, очі блищали, а на губах виблискувала дивна, схвильована усмішка.
Мамо, тато, у мене надзвичайна новина!
Батьки переглянулись. Ганна Петрівна повільно відклала спиці, а Володимир, не відводячи очей від дочки, закрив запястями нотатки.
Говори, сказав він обережно, відчуваючи, як у грудях стискає передчуття.
Зоряна крокнула вперед, розкривши широку усмішку.
Я кину університет!
Тиша в кімнаті стала вагою, мов океан став би водою.
Що?! вигукнула Ганна Петрівна, спиця висковзнула з її пальців і тихо звеніла на підлозі.
Ти з глузду зїхала?! різко підстиг Володимир зі стільця.
Але Зоряна лише засміялася, махнувши рукою, ніби вони перебільшували.
Ось і паніка! Я не так просто. Я знайшла справу свого життя!
І що це? Ганна Петрівна стискає підлокітники так, що кісточки на пальцях побіліли.
Зоряна глибоко вдихнула, очі її загорілися ще яскравіше.
Я стану мандрівницею!
Тиша.
Що? батько виголосив слово, ніби воно обпікло йому язик.
Так! Все просто. Я поїду автостопом по світу, житиму в хостелах, працюватиму, де треба, знайматиму нових людей, писатиму блог
Матір побліділа.
Зоряно, ти ти розумієш, що це чистий дурень?
Чому? дочці насупилась. Це ж свобода!
Свобода? батько заскрипів зубами. Це безглуздість! Ти навіть не уявляєш, що тебе чекає!
Звісно, спочатку буде важко, пожала плечима Зоряна. Але я ж не одна. Ви ж допоможете, правда?
Чим?! крикнула мати, голос її затремтів.
Ну грішми. Принаймні спочатку. Поки я не підкачуся на ноги.
Тобто ти хочеш, щоб ми спонсорували твій втечу з реальності? Володимир замер, обличчя стало кам’яне.
Ну, а як інакше? Зоряна розширила очі. Ви ж мої батьки!
Ганна Петрівна схопила себе за груди.
Зоряно ми вклали в тебе стільки надій
А я що, не маю права на своє життя?
Маєш, різко, мов сталь, сказав батько. Але якщо ти дійсно доросла і самостійна, то й проблеми свої вирішуй сама.
Дочка затамувала подих.
Ви відмовляєтеся допомогти?
Ми відмовляємося рятувати тебе від наслідків твоїх же рішень.
Зоряна різко видихнула, очі запалали.
Добре! Я й без вас справлюсь!
Вона розвернулася і вибігла, розкривши двері так, що стіни здригнулися.
Настала важка, гнітюча тиша.
Ганна Петрівна впала у крісло, руки її тряслися.
Боже що ми наробили?
Нічого, важко сказав чоловік, сідаючи поруч. Просто дали їй шанс подумати.
Наступного ранку Зоряна не зійшла до сніданку.
Батьки мовчки пили каву, крадучись глянувши на її двері, з яких не лунав ні звуку.
І ось вона розчинилася.
Зоряна увійшла блідою, з темними колами під очима, волосся розкидане, ніби не спала всю ніч.
Я передумала.
Мати ледь не розплакалася від полегшення.
Слава Богу
Я всю ніч не спала, донька сіла за стіл, голосом тихим, майже шепотом. Думала а якщо справді не впораюсь? Якщо обдурять, пограбують, кинути кудись
Батько мовчки підняв руку до кавоварки. Густа чорна річка наповнила порцелянову чашку, і пар піднявся в прохолодне ранкове повітря, звився, мов дим над згаслим багаттям. Він обережно підсунув чашку до доні, і цей простий жест був сповнений безмовного розуміння.
Тож ти все ж вирішила залишитися в університеті? спитав він, і в його звично твердому голосі прозвучала незвична мякість.
Зоряна охопила чашку руками, ніби прагнула зігріти замерзлі пальці. Випила невеликий ковток, потім глибоко видихнула, і її плечі розвільнулися, ніби знялося невидиме навантаження.
Так голос тремтів. Але мріяти про подорожі я все ще хочу. Тільки підняла очі, в яких відбилась нова, несподівана зрілість, не зараз. Коли буде стабільність. Коли я дійсно зможу бути впевненою у завтрашньому дні.
Кутки губ батька підвисли в ледь помітній посмішці. Він кивнув, і в його суворих очах блиснула теплота, майже батьківська можливо, гордість, можливо, полегшення.
Оце вже розумно, сказав він, і прості слова звучали, немов найвища хвала.
Ганна Петрівна не втрималася. Встала, обійняла доньку за плечі і притягнула до себе. У цьому обіймі було стільки ніжності, що Зоряна непомітно притиснулася до матері, відчуваючи, як її власне тіло зрадливо тремтить. Мати гладила її волосся, і кожен дотик шепотів: «Все добре, дочко. Все буде добре».
Головне ти зрозуміла, прошепотіла Ганна Петрівна, голосом, що ледве тримався.
Пробачте за вчорашнє пробурмотіла Зоряна.
Нічого, усміхнулася мати, очі блищали. Розумно робити правильні висновки.
У кімнаті запанувала тиша, тепер вже спокійна, а не напружена. Промені сонця, що пробивалися крізь штори, грали на поверхні кави в чашці Зоряни. Батько кашлянув і дістав цукерницю, гучно стукаючи ложкою цей знайомий звук повернув відчуття норми, домашнього затишку.
Сніданок тривав у незвично спокійній атмосфері. Зоряна мимоволі жувала омлет, ніби знову вчилася смакувати домашню їжу. Батько перегортав газету, але погляд його часто повертався до доні. Ганна Петрівна повільно пила каву.
Значить обережно продовжила мати, ти повернешся до університету?
Зоряна відклала виделку. У її очах читалася тверда рішучість.
Так. Я зрозуміла, що кидати навчання дурість. Але пауза, я хочу змінити спеціальність. Право це ваш вибір, а не мій.
Батько поклав газету. І що ти хочеш вивчати?
Журналістику. Або міжнародні відносини. Щоб потім її очі засяяли, тепер це був не божевільний блиск, а усвідомлений вогонь, щоб працювати за кордоном. Легально. За контрактом.
Тиша. На цей раз розмірковуюча, приймальна.
Першим заговорив батько.
Це розумно. Кивнув. У понеділок підемо до декана, подивимось, як можна перевести.
Ганна Петрівна несподівано засміялася.
Уявляю, що скаже Марія Іванівна, коли дізнається! Вона була впевнена, що ти станеш прокурором!
Тінь посмішки промайнула на обличчі Зоряни.
Хай спробує сама стати прокурором у п’ятдесят п’ять.
Усіх охопив щирий сміх останній за день.
А влітку, раптом додала Зоряна, якщо ви не проти я хочу поїхати волонтером до Європи на два тижні, по програмі обміну.
Батьки переглянулись.
Це почала мати.
Без автостопу, швидко уточнила Зоряна. З квитками в обидві сторони. І з телефоном, який завжди ввімкнено.
Батько важко зітхнув, але в його очах читалося згода.
Договорились. Але спочатку навчання. І серйозна підготовка.
Зоряна кивнула, дістаючи телефон.
Алло, Ксенія? Це я Так, я передумала Ні, не кину Слухай, а якщо разом записатися на курси іспанської?
Ганна Петрівна впіймала погляд чоловіка і посміхнулася. У цьому ранковому світлі, за столом з недопитою кавою, вони бачили, як їхня донька не просто повернулася вона виросла. І це, можливо, стало найважливішим подорожжю зі всіх.
