Сергій усе життя мріяв про сина. Навіть ім’я придумав – Тимофій. Але так уже склалося, що в родині підростали три доньки…
Дружина Оксана не сумувала:
— Зате подивися, які красуні в нас! — повторювала вона.
Сергій, усміхаючись, кивав. Безперечно, він дуже любив своїх кмітливих маляток. Однак іноді чоловік відчував легкі укуси заздрості, коли спостерігав, як сусід ганяє м’яча зі своїми синами.
— Та облиш, Сергію! Твоя Соломія на карате ходить. Б’ється краще за будь-якого хлопчака, — казав йому друг.
Сергій сміявся. Соломія в свої десять років і справді була завзятою дівчиськом. Її сестри – семирічні близнючки Орина й Дарина – теж вирізнялися жвавим характером.
Та все ж мрія про сина не полишала чоловіка…
У його доньок теж була мрія – домашній улюбленець.
— Ні, годі. Я не витримаю вдома вічно гавкаючої істоти, — відмахувався Сергій від прохань дівчат завести собаку.
— Кіт зіпсує всі шпалери. Хом’яки смердять. Папуга надто галасливий, — відкидав чоловік усі наступні пропозиції.
Дівчата хмурилися й навіть ображалися.
— Ось у Насті та Лери вдома дві собаки живуть! І нічого ж! — обурювалася тихо Соломія, але батько був непохитний.
— Щось придумаємо, — втішала всіх Орина, яка не звикла здаватися.
Наближався День Народження Сергія. Дівчата сиділи в кімнаті Соломії й сперечалися, що подарувати таткові.
— Термос? Набір для гоління?
— Та ні ж! Усе це надто банально!
— Сама тоді думай, якщо така розумна! А ми листівку намалюємо! Два дні лишилося до свята!
— Теж мені, дитячий садок, молодша група! Подарунок має бути несподіваним і незабутнім! Так мама каже.
Обговорення тривало вже півгодини й загрожувало перерости в бійку, як раптом пролунав телефонний дзвінок:
— Соломіє, ви сміття не забули винести? — поцікавилася мама.
— Звісно… не забули. Усе винесли. А ти вже їдеш додому? — не змигнувши оком, збрехала Соломія. І, переконавшись, що мама буде не скоро, швидко почала збиратися.
— Ми з тобою! — підтримали сестру близнючки.
— Ну що ми, з одним сміттєвим пакетом усі втрьох підемо? — нахмурилася Соломія.
Однак за кілька хвилин уся компанія вже вийшла з під’їзду.
— Ви чуєте? Здається, там, біля смітника, — тихо сказала Дарина.
Дівчата теж завмерли й кивнули. Підійшовши ближче, вони зрозуміли, що зі сміттєвих баків долинає жалібне нявкання.
— Ну не могли ж туди кота засунути? — невпевнено промовила Соломія.
Орина лише знизала плечима й почала енергійно викидати пакети, якими був наповнений сміттєвий контейнер.
Сестри, скривившись, почали допомагати їй. Наче почувши, що поруч є порятунок, кіт видав відчайдушний зойк.
— Сподіваюся, він не кинеться на нас звідти. І чому він досі не виліз? Застряг чи що? — кректала Соломія, перехилившись через край сміттєвого бака.
З іншого боку енергійно орудували Орина й Дарина.
За кілька хвилин відповідь на питання була знайдена:
— Зовсім з глузду з’їхали ці дорослі. Треба було додуматися – кота в сміттєвий пакет запакувати й викинути! — обурювалася Соломія, розв’язуючи шурхотливий поліетилен, у якому сидів переляканий рудий кіт.
— Гарний який і ласкавий! Як можна було викинути бідолаху? — зітхнула Дарина.
Кіт відразу заліз до дівчини на руки й притиснувся, тремтячи від страху.
— Що це ви тут влаштували, бандитки малолітні? Увесь сміття на дорогу вивернули! Ось я вашим батькам поскаржуся. Іч, розвагу придумали, поки батька й матері нема вдома! — обурювалася на все подвір’я баба Валя.
Сперечатися з грізною жінкою було марно. Вона стрімко наближалася до дівчат, незважаючи на свій поважний вік.
— Тікаємо, — скомандувала тут же Соломія.
І сестри кинулися до під’їзду. Вслід їм лунали грізні вигуки баби Валі.
— Уф, здається, обійшлося, — видихнула Орина, зачиняючи вхідні двері.
— Ще поскаржиться. Ось побачите. Пам’ятаєте, як ми вікно в під’їзді розбили? Так вона тут як тут опинилася й таткові того ж вечора доповіла, — хмикнула Соломія, згадуючи їхні витівки.
Сергій тим часом повертався додому з роботи. Настрій був чудовий. Попереду вихідні й День Народження. Він з дитинства любив це свято і радий був провести його в колі родини.
Раптом поряд із ним виникла циганка:
— Несподіваний подарунок тебе чекає, дорогий! Радий будеш, сміятимешся! — швидко сказала вона, доторкнувшись до руки чоловіка, й одразу пішла геть.
«Дивні якісь пішли ворожки. Раніше просили ручку позолотити», — усміхнувся про себе Сергій і, не надавши словам циганки жодного значення, поспішив додому…
Вдома тим часом тривало жваве обговорення:
— А мама що даруватиме? Дізналися? — спитала Соломія в сестричок, але ті лише знизали плечима.
— Я запитала, але мама сказала, що це сюрприз. Усе дізнаємося, коли час настане, — відповіла Орина.
І це було дивно. Адже мама завжди готувалася до таткового свята разом із ними.
— Я бачила, як вона в подарунковий конверт щось складала. Може, путівку до санаторію? Пам’ятаєте, вони мріяли про спільний відпочинок? — задумливо сказала Дарина.
— Можливо. Але наш сюрприз теж буде не гірший. І запам’ятається надовго, і стане повною несподіванкою для татка, — захихотіла Соломія.
— Головне, щоб він його раніше часу не виявив, — притисла палець до губ Орина.
Тут у двері подзвонили, і дівчата кинулися відчиняти. На порозі стояли батьки.
— Щось ви сьогодні якісь надто тихі. Ану, одразу признавайтеся, що влаштували цього разу, — сказала Оксана, пильно роздивляючись доньок.
Але сестри запевнили, що все в повному порядку.
— Навіть сміття винесли! — відзвітувала Соломія.
— От і добре. А у ванній чому так мокро? — уточнила мати, наближаючись до раковини.
Дівчата перезирнулися.
— Вибач, мамусю, хотіла футболку випрати. Забруднила трошки, — опустила очі Дарина.
— Ні дня без пригод! — засміявся Сергій. У нього був чудовий настрій.
Дівчата швидко розійшлися по кімнатах і без зайвих умовлянь лягли спати.
— Росте команда… Дивись, які слухняні сьогодні. Мабуть, сюрприз мені готують, — усміхнувся Сергій, цілуючи дружину.
— Більше схоже на затишшя перед бурею, — з сумнівом промовила Оксана. Занадто добре вона знала своїх доньок…
Вони вже лягли спати, коли з кімнати Соломії пролунав якийсь шум.
— Мені здалося, хтось нявкав, — крізь сон прошепотів Сергій.
Коли вони зайшли в дитячу, Соломія сиділа разом із Ориною:
— Страшний сон приснився, але зараз уже все гаразд. Я посплю із Соломією, добре? — тихо промовила дівчинка.
— Звісно, люба. Точно наша допомога не потрібна? — уточнила Оксана.
Сестри закивали головою, і решта ночі минула спокійно…
Напередодні Дня Народження Сергій спав погано. Йому снилися якісь жахіття про руду циганку. Вона нявкала й дивилася на нього яскраво-зеленими очима.
Нарешті чоловік розплющив очі й завмер. Прямо в нього на грудях сиділо руде чудовисько й свердлило його поглядом!
— Мяу, — привітав монстр Сергія.
— Аааа, — вирвалося в чоловіка.
Оксана тут же підскочила, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
— Що? Що це? — нарешті, заїкаючись, промовив іменинник, витріщившись на рудого кота, який уже намагався вмоститися в нього в ногах.
Оксана здивовано кліпала очима.
— Ой, татку! Ти вже побачив наш сюрприз! — стараючись говорити якомога бадьоріше, до кімнати ввійшла Соломія.
За нею підтягнулися близнючки:
— З Днем Народження, татусю! Ми вирішили зробити тобі незабутній подарунок. Знайомся з Пузиком. Він дуже хороший, спокійний і вихований кіт.
До речі, він уже другий день живе в нас, і ви його навіть не помітили. Усі дивани цілі й шпалери теж, — навперебій говорили Дарина й Орина.
Оксана засміялася, дивлячись, як Сергій хапає ротом повітря.
— Ти, головне, не переживай, тату. Мама тобі зараз путівку до санаторію подарує, і ви чудово відпочинете далеко від нас. А ми тут упораємося самі, — випалила Соломія.
— Який санаторій? Зачекайте, дівчатка, — Оксана здивовано подивилася на доньок.
— Але хіба твій подарунок у конверті не поїздка на відпочинок? Я сама бачила, — прийшла на допомогу сестрі Дарина.
Оксана нервово засміялася.
— Здається, у цьому домі нічого неможливо приховати, — промовила вона нарешті.
— Але що мені тепер робити з цим звіром? — розгублено спитав Сергій, розглядаючи, як кіт тихо муркоче в нього в ногах.
— Розумієш, тату, це сталося випадково. Ми вийшли надвір і знайшли кота в пакеті… у сміттєвому баці. А потім з’явилася баба Валя. Вона так кричала. Ну, ти й сам знаєш, як вона вміє… — почала Соломія.
— Ми злякалися й побігли щодуху додому, — авторитетно додала Орина.
— Усе якось само вийшло, і кіт опинився в нас вдома. Але не викидати ж його знову на смітник? Ми його навіть помили й привели до ладу. Він дуже спокійний і терплячий, — зі сльозами на очах промовила Дарина.
Сергій зітхнув. У голові чомусь спливли слова циганки про несподіваний подарунок.
— Та вже… Подаруночок вийшов що треба, — тихо промовив він, розглядаючи всю чесну компанію.
— Любий, можливо, дівчатка мають рацію. Кота справді шкода. Скільки йому довелося пережити. А на вигляд він дуже спокійний і ласкавий, — прийшла на допомогу дочкам мати.
Сергій зітхнув, обдумуючи ситуацію.
— Він і мишей нам ловитиме. Упевнена! — виклала залізний аргумент Орина.
— Але в нас ніколи не було мишей, — сумно озираючись, промовив Сергій.
— Усяке може статися, я цими днями чула якесь шарудіння за стіною, — підтримала сестру Дарина.
— Гаразд, бандитки. Подивимося ще, як ви будете поводитися далі. Ну і, звісно, на поведінку Пузика теж подивимося, — засміявся Сергій.
— А чому Пузик? — вирішила уточнити Оксана.
— Почули б ви, як він смішно муркоче, коли його гладиш по животу, — усміхнулися дівчатка.
— А все-таки, що за подарунок був у конверті? — вирішила уточнити Дарина.
Оксана трохи зніяковіла. Потім принесла чоловіку невелику коробку, у якій лежав конверт.
— Не може бути! — схвильовано промовив чоловік, розглядаючи вміст конверта.
Він був не в змозі стримати сліз…
*****
— Звісно, братик – це чудово. Але, мені здається, наш Пузик теж справив на татка незабутнє враження, — шепотіла ввечері Дарина сестрі, лежачи в ліжку.
— Наш Пузик справжній зрадник. Два дні він спав із нами, а сьогодні перебрався до батьків, — нахмурилася Орина.
— Та годі тобі. Це ж все-таки татків кіт, — захихотіла Дарина.
Сергій лежав щасливий у ліжку й прислухався до муркотіння Пузика.
— Який умиротворюючий звук. І чому ми раніше не завели кота? Не розумію, — прошепотів він, притискаючи до себе дружину.
— Насолоджуйся тишею та спокоєм, скоро в цьому домі буде не до сну, — засміялася Оксана.
— Знаєш, мені навіть не віриться, що в нас народиться син! Дякую, люба, це найкращий подарунок! — усміхнувшись, промовив Сергій і заплющив очі від щастя.
