Все життя Сергій мріє про сина. Навіть ім’я придумав – Тимофій. Але так уже склалося, що в родині підростають три доньки…
Дружина Олена не сумує:
— Зате подивись, які красуні в нас! — повторює вона.
Сергій, усміхаючись, киває. Безперечно, він дуже любить своїх кмітливих маляток. Однак іноді чоловік відчуває легкі укуси заздрості, коли спостерігає, як сусід ганяє м’яча зі своїми синами.
— Та годі тобі, Сергію! Твоя Мілана на карате ходить. Б’ється краще за будь-якого хлопця, — каже йому друг.
Сергій сміється. Мілана у свої десять років і справді бойова дівчина. Її сестри – семирічні близнята Соломія та Орися – теж вирізняються жвавим характером.
Але все ж мрія про сина не полишає чоловіка…
У його доньок теж є мрія – домашній улюбленець.
— Ні вже. Я не витримаю вдома вічно гавкаючу істоту, — відмахується Сергій від прохань дівчат завести собаку.
— Кіт зіпсує всі шпалери. Хом’яки смердять. Папуга надто шумний, — відкидає чоловік усі наступні пропозиції.
Дівчата хмуряться і навіть ображаються.
— Ось у Насті та Лери вдома дві собаки живуть! І нічого ж! — обурюється тихо Мілана, але батько непохитний.
— Щось придумаємо, — втішає всіх Соломія, яка не звикла здаватися.
Наближається День Народження Сергія. Дівчата сидять у кімнаті Мілани і сперечаються, що подарувати татові.
— Термос? Набір для гоління?
— Ні ж! Усе це надто банально!
— Сама тоді думай, якщо така розумна! А ми листівку намалюємо! Два дні залишилося до свята!
— Теж мені, дитячий садок, молодша група! Подарунок має бути несподіваним і пам’ятним! Так мама каже.
Обговорення триває вже півгодини і загрожує перерости в бійку, як раптом лунає телефонний дзвінок:
— Міланко, ви сміття не забули винести? — цікавиться мама.
— Звісно… не забули. Усе винесли. А ти вже їдеш додому? — не змигнувши оком, бреше Мілана. І, переконавшись, що мама буде не скоро, швидко починає збиратися.
— Ми з тобою! — підтримують сестру близнята.
— Ну що ми, з одним сміттєвим пакетом усі втрьох підемо? — хмуриться Мілана.
Однак за кілька хвилин уся компанія вже виходить із під’їзду.
— Ви чуєте? Здається, там, біля смітника, — тихо каже Орися.
Дівчата теж завмирають і кивають. Підійшовши ближче, вони розуміють, що зі сміттєвих баків лунає жалібне нявкання.
— Ну не могли ж туди кота запхати? — невпевнено промовляє Мілана.
Соломія лише знизує плечима і починає енергійно викидати пакети, якими наповнений сміттєвий контейнер.
Сестри, скривившись, починають допомагати їй. Ніби почувши, що поруч є порятунок, кіт видає відчайдушний зойк.
— Сподіваюся, він не кинеться на нас звідти. І чому він досі не виліз? Застряг чи що? — крекче Мілана, перевісившись через край сміттєвого бака.
З іншого боку енергійно орудують Соломія та Орися.
За кілька хвилин відповідь на питання знайдено:
— Зовсім з глузду з’їхали ці дорослі. Це ж треба було додуматися – кота в сміттєвий пакет запакувати і викинути! — обурюється Мілана, розв’язуючи шелесткий поліетилен, у якому сидить переляканий рудий кіт.
— Гарний який і ласкавий! Як можна було викинути бідолаху? — зітхає Орися.
Кіт одразу залазить до дівчини на руки і притискається, тремтячи від страху.
— Що це ви тут влаштували, бандитки малолітні? Усе сміття на дорогу випотрошили! Ось я вашим батькам поскаржу. Іще, розвагу придумали, поки батька й матері вдома нема! — обурюється на все подвір’я баба Валя.
Сперечатися з грізною жінкою марно. Вона стрімко наближається до дівчат, незважаючи на свій поважний вік.
— Тікаємо, — командує тут же Мілана.
І сестри кидаються до під’їзду. Навздогін їм лунають грізні вигуки баби Валі.
— Уф, здається, минулося, — видихає Соломія, зачиняючи вхідні двері.
— Ще поскаржиться. Ось побачите. Пам’ятаєте, як ми вікно в під’їзді розбили? Так вона тут як тут опинилася і татові того ж вечора доповіла, — хмикає Мілана, згадуючи їхні витівки.
Сергій тим часом повертається додому з роботи. Настрій чудовий. Попереду вихідні та День Народження. Він з дитинства любить це свято і радий провести його в колі сім’ї.
Раптом поруч із ним з’являється циганка:
— Несподіваний подарунок тебе чекає, дорогий! Радий будеш, сміятися будеш! — швидко каже вона, доторкнувшись до руки чоловіка, і тут же йде геть.
«Дивні якісь пішли ворожки. Раніше просили ручку позолотити», — усміхається про себе Сергій і, не надавши словам циганки жодного значення, поспішає додому…
Вдома тим часом іде жваве обговорення:
— А мама що даруватиме? Дізналися? — питає Мілана в сестричок, але ті лише знизують плечима.
— Я запитала, але мама сказала, що це сюрприз. Усе дізнаємося, коли час прийде, — відповідає Соломія.
І це дивно. Адже мама завжди готувалася до татового свята разом із ними.
— Я бачила, як вона в подарунковий конверт щось складала. Може, путівку в санаторій? Пам’ятаєте, вони мріяли про спільний відпочинок? — задумливо каже Орися.
— Можливо. Але наш сюрприз теж буде не гіршим. Та й запам’ятається надовго і стане повною несподіванкою для тата, — хихотить Мілана.
— Головне, щоб він його раніше часу не виявив, — притискає палець до губ Соломія.
Тут у двері дзвонять, і дівчата кидаються відчиняти. На порозі стоять батьки.
— Щось ви сьогодні якісь надто тихі. Ну-но, одразу зізнавайтеся, що влаштували цього разу, — каже Олена, пильно розглядаючи доньок.
Але сестри запевняють, що все гаразд.
— Навіть сміття винесли! — рапортує Мілана.
— Ось і добре. А у ванній чому так мокро? — уточнює мати, наближаючись до раковини.
Дівчата переглядаються.
— Вибач, мамусю, хотіла футболку випрати. Забруднила трохи, — опускає очі Орися.
— Ні дня без пригод! — сміється Сергій. У нього чудовий настрій.
Дівчата швидко розходяться по кімнатах і без зайвих умовлянь лягають спати.
— Росте команда… Дивись, які слухняні сьогодні. Мабуть, сюрприз мені готують, — усміхається Сергій, цілуючи дружину.
— Більше схоже на затишшя перед бурею, — сумнівається Олена. Занадто добре вона знає своїх доньок…
Вони вже лягають спати, коли з кімнати Мілани лунає якийсь шум.
— Мені здалося, хтось нявкав, — крізь сон шепоче Сергій.
Коли вони заходять до дитячої, Мілана сидить разом із Соломією:
— Страшний сон приснився, але зараз усе гаразд. Я посплю з Міланою, гаразд? — тихо промовляє дівчинка.
— Звісно, люба. Точно наша допомога не потрібна? — уточнює Олена.
Сестри кивають головою, і решта ночі минає спокійно…
Напередодні Дня Народження Сергій спить погано. Йому сняться якісь кошмари про рудоволосу циганку. Вона нявкає і дивиться на нього яскраво-зеленими очима.
Нарешті чоловік розплющує очі і завмирає. Прямо в нього на грудях сидить руде чудовисько і свердлить його поглядом!
— Няв, — вітає монстр Сергія.
— Аааа, — виривається в чоловіка.
Олена тут же схоплюється, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
— Що? Що це? — нарешті, заїкаючись, промовляє іменинник, витріщившись на рудого кота, який уже намагається влаштуватися в нього в ногах.
Олена здивовано кліпає очима.
— Ой, тату! Ти вже побачив наш сюрприз! — намагаючись говорити якомога бадьоріше, до кімнати входить Мілана.
За нею підтягуються близнята:
— З Днем Народження, таточку! Ми вирішили зробити тобі пам’ятний подарунок. Знайомся з Пузиком. Він дуже хороший, спокійний і вихований кіт.
До речі, він уже другий день живе в нас, і ви його навіть не помітили. Усі дивани цілі й шпалери теж, — перебиваючи одна одну, кажуть Орися та Соломія.
Олена сміється, дивлячись, як Сергій хапає ротом повітря.
— Ти, головне, не хвилюйся, тату. Мама тобі зараз путівку в санаторій подарує, і ви добре відпочинете далеко від нас. А ми тут впораємося самі, — випалює Мілана.
— Який санаторій? Зачекайте, дівчата, — Олена здивовано дивиться на доньок.
— Але ж твій подарунок у конверті — не поїздка на відпочинок? Я сама бачила, — приходить на допомогу сестрі Орися.
Олена нервово сміється.
— Здається, у цьому домі нічого неможливо приховати, — промовляє вона нарешті.
— Але що мені тепер робити з цим звіром? — розгублено питає Сергій, розглядаючи, як кіт тихо муркоче в нього в ногах.
— Розумієш, тату, це сталося випадково. Ми вийшли надвір і знайшли кота в пакеті… у сміттєвому баку. А потім з’явилася баба Валя. Вона так кричала. Ну, ти й сам знаєш, як вона вміє… — починає Мілана.
— Ми злякалися і побігли з усіх ніг додому, — авторитетно додає Соломія.
— Усе якось само вийшло, і кіт опинився в нас вдома. Але ж не викидати його знову на смітник? Ми його навіть помили й привели до ладу. Він дуже спокійний і терплячий, — зі сльозами на очах промовляє Орися.
Сергій зітхає. У голові чомусь спливають слова циганки про несподіваний подарунок.
— Ага… Подаруночок вийшов що треба, — тихо промовляє він, розглядаючи всю чесну компанію.
— Любий, можливо, дівчата мають рацію. Кота справді шкода. Скільки йому довелося пережити. А на вигляд він дуже спокійний і ласкавий, — приходить на допомогу донькам мати.
Сергій зітхає, обдумуючи ситуацію.
— Він і мишей нам ловитиме. Упевнена! — викладає залізний аргумент Соломія.
— Але в нас ніколи не було мишей, — сумно оглядаючись, промовляє Сергій.
— Усяке може статися, я цими днями чула якесь шурхотіння за стіною, — підтримує сестру Орися.
— Гаразд, бандитки. Подивимося ще, як ви будете поводитися далі. Ну і, звісно, на поведінку Пузика теж подивимося, — сміється Сергій.
— А чому Пузик? — вирішує уточнити Олена.
— Чули б ви, як він смішно муркоче, коли його гладиш по животу, — усміхаються дівчата.
— А все-таки, що за подарунок був у конверті? — вирішує уточнити Орися.
Олена трохи ніяковіє. Потім приносить чоловікові невелику коробку, в якій лежить конверт.
— Не може бути! — схвильовано промовляє чоловік, розглядаючи вміст конверта.
Він не в змозі стримати сліз…
*****
— Звісно, братик – це чудово. Але, мені здається, наш Пузик теж справив на тата незабутнє враження, — шепоче ввечері Орися сестрі, лежачи в ліжку.
— Наш Пузик справжній зрадник. Два дні він спав із нами, а сьогодні перебрався до батьків, — хмуриться Соломія.
— Та годі тобі. Це ж усе-таки татів кіт, — хихотить Орися.
Сергій лежить щасливий у ліжку і прислухається до муркотіння Пузика.
— Який умиротворюючий звук. І чому ми раніше не завели кота? Не розумію, — шепоче він, притискаючи до себе дружину.
— Насолоджуйся тишею і спокоєм, скоро в цьому домі буде не до сну, — сміється Олена.
— Знаєш, мені навіть не віриться, що в нас з’явиться син! Дякую, люба, це найкращий подарунок! — усміхнувшись, промовляє Сергій і заплющує очі від щастя.
