Олекса давно не був вдома. Перші два роки, навчаючись у університеті в іншому місті, він ще приїжджав на канікули. Мати, звичайно, годувала його насилу, готувала все найулюбленіше. Від’ївшись, дня через три-чотири Олекса починав нудьгувати. Друзі роз’їхалися, робити нічого.
Місто невелике, знайоме до кожного деревця—за кілька годин обійдеш увесь. Виспавшись і помучившись ще тиждень, він знову починав рватися назад.
Мати благала лишитися ще на тиждень, але Олекса вигадував якісь неіснуючі справи та з полегшенням їхав. Велике шумне місто манило його. Ось де не помреш з нудьги, де весело. Він уже й друзями там обзавів. А тут що робити? Нудно та пресно до болю в зубах.
На третьому курсі він влаштувався працювати в кафе швидкого харчування. Працював по вечорах, до закриття, саме коли був найбільший наплив молоді. Такий спосіб життя йому подобЙому подобалося, що заробляв власні гроші, і не потребував допомоги від матері, але тепер, коли він стояв на порозі свого старого будинку, з розумінням, що його чекають дві жінки—одна, яка ніколи не переставала вірити в нього, і інша, яка навчила його, що справжнє щастя не в гучних вечірках, а в теплі сімейної домівки, він нарешті відчув, що знайшов те, чого так довго шукав.
