Пробудження серця
У невеликому містечку, схованому серед пагорбів та соснових лісів, де осінній вітер гнав по вулицях сухе листя, життя текло повільно, але з прихованою журбою. У будинку біля підніжжя старої гори, де пахло смолою та димом, жила Марічка. Її життя здавалося ідеальним: люблячий чоловік Богдан, донька Соломія, простора квартира в центрі та затишний дім за містом. Богдан називав своїх жінок «мої зірки» і балував їх, як міг. Коли Соломія була маленькою, він вставав до неї вночі, щоб Марічка виспалася. Їхній дім був сповнений любові, сміху та тепла.
**Ідилія в тіні**
Справа Богдана процвітала, гроші лилися рікою, і Марічка ні в чму не потребувала. Він не хотів, щоб вона працювала, і вона з радістю присвячувала себе доньці та дому. Вони гуляли парками, купували сукні, влаштовували затишок. Але іноді тишу їхнього життя порушували дзвінки. Невідомі голоси шепотіли: «Твій чоловік не такий простий. У нього інша, він знімає їй квартиру, оплачує всі її примхи». Марічка відчувала, як холоне, але відганяла ці думки, списуючи на заздрість. Богдан іноді затримувався, їздив у відрядження, але, повертаючись, сипав на неї й Соломію так любов’ю, що сумніви розчинялися, як ранковий туман.
**Крах світу**
Роки минали. Соломії виповнилося шістнадцять, коли життя Марічки розбилося, як картковий будиночок. Богдан загинув у аварії. Його машина зірвалася на ожеледиці та врізалася у вантажівку. Але найжахливішим було дізнатися, що він їхав не з ділової поїздки, а від коханки з сусіднього міста. Обоє не вижили. Правда, яку Марічка заперечувала роками, накрила її, як крижана хвиля. «Доброзичливці» виявилися праві. Богдан вев подвійне життя, і увесь їхній світ був брехнею.
— Як я могла не бачити? — шепотіла вона, дивлячись у порожнечу. — Він брехав мені, зраджував, а я вірила кожному його слову.
Співчутливі погляди колег із фірми, де працювала його коханка, палили, як розпечене залізо. Усі знали, крім неї. Її душа розривалася від болю й сорому.
Нотаріус оголосив заповіт. Богдан залишив усе Марічці: бізнес, квартиру, заміський дім, заощадження. Окремий рахунок був для Соломії — на навчання за кордоном. Але гроші не приносили радості. Марічка не хотіла ні бізнесу, ні розкоші. Її світ став сірим, а життя — пустим. Вона не хотіла жити.
**Бунт доньки**
Соломія, її ніжна дівчинка, раптом стала чужою. Вона вимагала усього і відразу, ніби мати була зобов’язана виконувати кожну її примху.
— Мам, мені потрібен новий телефон, — оголосила Соломія. — І не кажи, що старий ще годиться.
— Соломіє, але ж Богдан подарував тобі останню модель перед… — Марічка замовкла, не маючи сили вимовити слово «смерть».
— Ніколи не смій мені відмовляти! — кричала донька. — Тато робив для мене все, а ти привласнила його бізнес і скупишся! Він мене любив, а ти… — Соломія шпурнула телефон у стіну й замкнулася у кімнаті.
Марічка опустилася на диван, відчуваючи, як сили залишають її. «Чому вона така? — думала вона. — Де моя дівчинка, яка сміялася з нами?»
**Пробудження**
Рік Марічка прожила, як у тумані. Але одного разу їй приснився Богдан. Він стояв, усміхався, але мовчав. Після цього сну в ній щось клацнуло. «Я не хочу власнувати, мучаючись його зрадою, — вирішила вона. — Ми з Богданом вчилися разом, я знаю бізнес не гірше за нього. Час жити». Вона привела себе до ладу, зробила стильну стрижку, надягла суворий костюм і поїхала до офісу.
Співробітники зустріли її з подивом і перешептуваннями: «Марічка ще себе покаже… Чи провалиться?» Але вона швидко взяла все у свої руки. Партнери, старі й нові, поспішали на зустрічі, бізнес ожив. Марічка відчувала себе потрібною, живою.
Лише Соломія не вірила у матір. «Мам, ти й бізнес? — сміялася вона. — Ти все життя сиділа вдома, а тепер у ділову граєш? Продай усе, поки не розорилася. Хоч і причепилася, молодшою не стала. Чи думаєш, хтось на тебе клюне? Ну, може, якийсь мисливець за грші», — реготала донька.
Марічка стримувала біль від цих слів. «Соломіє, я сама вирішу, як жити. А ти готуйся до іспитів», — спокійно відповідала вона.
**Нове життя**
Соломія поїхала навчатися за кордон. Марічка поринула в роботу, і бізнес зацвіМарічка дивилася, як останнє проміння сонця тонуло за горизонтом, і відчувала, як у її серці прокидається надія на краще.
