Наступного дня Денис тривожно повернувся до свого офісу. У голові досі гули події з ринку: обурені крики людей, погляд тієї жінки, який, здавалося, пронизував його до глибини душі. Він намагався відігнати ці образи: «Вони нічого не розуміють. Життя це боротьба. Слабкі гинуть, сильні піднімаються».
Але сумління все одно гризло його. Ті очі Такі знайомі. Звідки?
Наступного ранку його бізнес-партнер, пан Коваленко, увійшов до кабінету з похмурим виразом обличчя.
Денисе, проблема. Той інцидент на ринку вийшов у мережу. Відео. Його розповсюджують скрізь. Тисячі людей пишуть, щоб тобі було соромно. Якщо нічого не зробимо, репутація компанії буде зруйнована.
Що?! різко відповів Денис, але, побачивши на екрані телефону власне обличчя, коли він штовхав тендітну жінку, зблід. Підпис був безжальним: «Мільйонер принизив голодну матір».
Якщо дозволиш пораду, продовжив Коваленко, тобі треба знайти її. Дати гроші, забезпечити житло. Перед камерами. Це буде виглядати як благодійність. Це твій єдиний шанс.
Денис, стиснувши зуби, кивнув. Він ненавидів виправдовуватися, але репутація коштувала більше за все.
Опісля він повернувся на ринок. І знову побачив її ту саму жінку. У тому самому зношеному пальті, з тією ж журбою в очах. Вона не відвернулася, лише дивилася на нього.
Пані, почав Денис холодно, я хотів би виправити вчорашнє. Даю вам гроші. Житло. Їжу.
Жінка довго дивилася на нього. Її погляд був таким, наче вона шукала щось у своїх спогадах. Потім тихо прошепотіла:
Дениско?
Його серце пропустило удар. Це імя так ніжно його кликала лише одна людина. Мати.
Що ви сказали? голос його тремтів.
Жінка склала тремтливі руки.
Дениско сину мій це ти
Він відступив на крок.
Це неможливо. Моя мати померла. Двадцять років тому.
Її очі наповнилися сльозами.
Ні, сину. Я жива. Батько забрав тебе, коли тобі було шість. Я шукала тебе роками. Працювала, писала листи, але ніколи не отримувала відповіді. Сили покинули мене залишилася лише надія.
Дениса стиснуло в грудях. З памяті виринали образи: запах дешевого мила, мяка рука в його волоссі, уривки колискової. Він не хотів їй вірити.
Це лише вистава. Ви хочете грошей, буркнув він, але в голосі вже не було впевненості.
Вона повільно дістала з-під пальта зімяту фотографію. На ній дивився хлопчик років шести, з іграшковою машинкою в руці такою самою, з якою колись грав Денис. Поряд вона, молода, з усмішкою.
У Дениса все всередині розвалилося. Коліна піддалися.
Боже прошепотів він. Мамо а я я штовхнув тебе
Сльози рікою полилися з його очей. Мільйонер, який роками будував імперію з холодним виразом обличчя, тепер стояв на колінах перед жінкою в зношеному пальті.
Пробач мені ридав він. Я не знав не побачив
Марія простягнула руку й торкнулася синового обличчя. Пальці були слабкі, але дотик сповнений любові.
Не бійся, Дениско. Я завжди знала, що ти повернешся. Моя любов ніколи не згасала.
Навколо них зібралися люди. Ніхто не промовляв. Усі бачили, як мільйонер, розбитий, обіймає свою матір, яку вважав мертвою.
Через кілька днів газети вийшли з новими заголовками: «Мільйонер знайшов бездомну матір». Але для Дениса це вже не мало значення. Він забрав її додому, викликав лікарів, облаштував затишний будинок. Але найважливіше вони знову розмовляли. Годинами. Марія розповідала про роки самотності, боротьбу, біль і надію, що одного дня побачить сина знову.
Денис слухав і відчував, як щось в ньому поступово лагодиться. Та порожнеча, яку не могли заповнити ні гроші, ні успіх, нарешті затихла.
Одного вечора, сидячи на веранді, Денис міцно стиснув мамину руку.
Знаєш, мамо, я роками думав, що багатство дає життю сенс. Але зараз я відчуваю, що шукав не гроші. А тебе.
Марія усміхнулася, сльози блищали в її очах.
Родина, сину, це те, що наповнює все сенсом. Ніколи не забувай цього.
І тоді Денис зрозумів по-справжньому: жодне золото, жодні палаци не варті одного слова мама.
