Я застигнутий нерухомим. Мої пальці закостеніли на ґудзиках сукні, а дихання завмерло. Слабке світло лампи виявляло глибокі лінії, товсті старі шрами, що борознили її спину, плечі та руки. Це були сліди невимовних страждань, відлуння років, які я не знав, років, коли мене не було поруч.
Вона відчула мою вагання і повернулася повільно, намагаючись прикрити тіло руками. У її погляді не було сорому, лише болюча покора ніби вона завжди чекала цього моменту, коли хтось розкриє мапу болю, сховану під її шкірою.
Я… я знаю, що виглядаю жахливо, прошепотіла вона ледве чутно. Життя було до мене жорстоким.
Я сів поруч, не знаючи, як реагувати. У моєму серці билися жах, співчуття й бажання зрозуміти. Я взяв її тремтячу руку і стиснув її легко, німіючий обітницю.
Розкажи мені, промовив я, голос тріснутий.
І вона почала говорити.
### Роки мовчання й болю
Вона розповіла, як після того, як батьки змусили її вийти заміж, її життя перетворилося на вязницю. Чоловік, багатий і шановний у селі, був жорстоким і нестримним. За закритими дверима вона терпіла жорстокі побої за будь-який привід: за недостатньо гарячу юшку, за посмішку сусідові, за мовчання, коли він жадав сварки.
Роки поспіль її тіло було полем жорстокості. Шрами на спині сліди батога, на руках опіки й рани від предметів, кинутих у люті. Але найглибші рани були не на шкірі, а в душі.
Я терпіла… заради дітей, сказала вона, сльози котилися по щоках. Не хотіла, щоб вони росли без матері. Тікати було нікуди батьки мене відреклися, а в ті часи ніхто не смів виступити проти шановного чоловіка. Я мовчала, стискала зуби й несла свій хрест.
Коли він помер від серцевого нападу, вона вперше відчула свободу. Але та свобода була перемішана зі страхом, зі спогадами, що все ще тримали її розум у полоні. Тому вона не насмілювалася наблизитися до іншого чоловіка.
### Болюча правда
Слухаючи її, я відчував, як сльози котяться по моїх щоках. Усе, що я уявляв про її життя, розвіялося. Я залишився у спогадах юності, у запаху тих чистих років, а вона носила в собі тягар прихованої трагедії.
Я обійняв її міцно, дозволивши сукні зісковзнути з її плечей.
Не соромся, кохана. Кожен шрам на твоїй шкірі доказ того, що ти вижила. Ти була сильніша за будь-кого. Я не бачу потворності я бачу мужність.
Вона довго плакала в моїх обіймах. Її сльози горіли, як річка, що прорвалася після років посухи. І тієї ночі ми вже не були двома соромязливими старими, що намагалися повернути молодість, а двома душами, що знайшли одна одну після життя розлук і болю.
### Дні, що прийшли
Наше життя після весілля не було казкою. Я швидко зрозумів, що її рани були не лише на тілі, а й у думках. Вночі вона прокидалася від жахі
