Зоряна повільно крокує по бездоганно підстриженій газоні, ніби виходить на сцену. Кожен її рух точний, холодно виміряний. Вона знає: це не просте повернення. Це її помста.
Батько Володимирастаршого його погляд майже спалює. Палиця стискає так сильно, що його пальці біляють. У його очах гнів, презирство і той старий, хижий блиск, яким він роками підкорював усіх навколо.
Купити? каже він з іронією. Дівчино, ці будинки мої. Моєї родини. Поки я живу, вони залишаться тут.
Зоряна підходить ближче.
Ось чому, шепоче вона. Бо ти вже не надовго живеш.
Губи Володимира тремтять. Він хоче сміятися, та прокашлюється. Роки, алкоголь, тягар влади залишили слід.
За парканами сусідніх будинків зявляються обличчя. Усі бачать сцену, ніхто не сміє втрутитися, та цікавість переважає страх.
Ти зїхала з розуму, Зоряно, бурмоче старий. Ніхто тобі нічого не продасть.
Зоряна дістає з сумки папку.
Це договори. Я вже купив половину вулиці. Ганнабабуся була в боргах, її син задихнувся в кредитах. Сергійдядо збанкрутував. Усі звернулися до мене.
Очі Володимира блискавично світяться.
Брехня!
Зоряна відкриває папку і показує копії.
Це лише початок. А у тебе, Володимирстарший, є таємниці, які варті набагато більше, ніж ці стіни.
Старий хитнеться.
Які саме таємниці?
Посмішка Зоряни холодна, як кришталь.
Ти думаєш, що я нічого не знаю. Але я знаю, як ти «вдови» став у той день. Я знаю, що моя мати зникла одного ранку, а ти сказав, що її забрав інфаркт. Не було розтину, не було питань. Ти заплатив лікарям, поліції.
У сусідстві пролягає шум. За вікнами блискавично минають оглядачі.
Брехня! гикає Володимир. Усі знають, що ти був хворий
Хворий? різко перебиває Зоряна. Чи, можливо, просто твоє багатство стало на шляху?
Чоловік злякається, та швидко повертає голос.
У мене немає доказів.
Зоряна піднімає руку.
А це?
Вона виймає тонку, пошарпану зошитну тетрадку. Обличчя старого стає білим, ніби мертво-сірим.
Це
Так. Щоденник моєї матері. Знайшла в скрині у старого родича. У ньому все: її страхи, скарги. Вона писала, що ти підмішав її чай ліками, аби вона виглядала слабкою. Вона писала, що ти підробив її заповіт.
Очі Володимира розкриваються. Палиця випадає з його рук і ледве не падає на землю.
Брехня усі брехня
Зоряна пожимає плечима.
Можливо. Але ти знаєш, що люблять журналісти? Такі історії. А тим більше, коли їх підкріплюють паперами.
Мовчання заповнює вулицю. Лише вітер шелестить листям.
Володимир піднімає руку, ніби хоче вдарити, та дрожить. Палиця висковзує, а сам він повільно падає на бетонний підвіконня перед будинком. Його обличчя спотворюється, гідність змінює безсилля. Лідер клану вперше виглядає слабким.
Це моя вулиця гарчить він, задихаючись.
Уже ні, шепоче Зоряна.
Вона повертається кутом і підбігає до автомобіля.
І раптом трапляється несподіване. З будинків підходять люди. Ганнабабуся, бліда, з сивим волоссям, тримає в руках папір.
Він правий! вигукує вона. Я продала йому все ми вже не могли сплатити кредити
За нею виходить Сергійдядо, опустивши погляд.
Мій бізнес зруйнувався, бубонить він. Я теж підписав.
Голос натовпу підвищується. Деякі плачуть, інші лають. Вулиця, яка до цього була бездоганно чистою, тепер розвалюється під вагою брехні.
Зоряна заводить двигун. У дзеркалі заднього виду ще раз бачить образ: Володимир сидить нерухомо, як розбитий ідол, навколо його родина метушиться, намагаючись врятувати уламки.
У її грудях роки болю зжимаються, та тепер вони більше не мучать. Біль більше не керує нею.
Її руки спокійно тримають кермо. Вона знає: вона не повернеться марно.
Тридцять вісім років тому її вигнали звідси, мов сміття.
Тепер вона нова господиня цієї вулиці.
Фінал: Вулиця, колись належала клану Володимира, тепер у руках Зоряни. Її помста не була криками чи насиллям а паперами, холодним розумом і часом, який нарешті все повернув на місце.
