Андрій довго думав над словами старого Івана. «Тобі потрібна жінка в домі.» Так, він знав, що той мав рацію. Вечорами, коли повертався до порожньої хати, тиша давила на нього. Холодні стіни та запах речей, які залишила Софія, нагадували про втрату більше, ніж сам цвинтар.
Через кілька місяців сусіди почали робити непрямі натяки. «Андрію, на ринок переїхала молода вдова, може, познайомишся» «До церкви ходить гарна дівчина, якщо хочеш, поговорю» Але ніщо не торкалося його. Аж поки одного дня Іван відвів його до дому своєї далекої родички, Ярини.
Ярина не була вродливою за місцевими мірками. У неї було кругле обличчя, завеликий нос і тьмяні очі, а хода важка. Жінки в селі шепотіли: «Бідний Андрій, після Софії дивись, з ким звязався.» Так і залишилося в ній жорстоке прізвисько негарна дружина.
Але те, чого люди не бачили, була її доброта. Ярина терпляча готувала, носила воду з криниці, не скаржачись, і, найголовніше, вміла слухати. Андрій, який місяцями не мав кому розповісти про свої болі, знайшов у ній несподівану тишу.
Їхнє весілля було простим без розкоші. Два свідки, священик і кілька свічок. Андрій не відчув вільного полумя пристрасті, але відчув щось інше опору. А після років бурі опора цінувалася більше за будь-яку красу.
Спершу люди дивилися на нього з жалем. «Вибрав її лише, щоб не бути самотнім.» «Не пощастило йому з жінками.» Але поступово плітки стихли. Хата Андрія, яка колоно лунала порожнечею, тепер пахла свіжим хлібом і сушеними травами. У довгі зимові вечори Ярина тихо читала йому зі старих книжок, що залишила Софія, а Андрій закривав очі і відчував, що біль вже не такий гострий.
Одного дня старий Іван зайшов до них. Він зупинився на порозі, дивлячись, як Ярина шиє біля вікна, а Андрій носить дрова для печі. Посміхнувся під сивими вусами і прошепотів:
Гарна чи негарна неважливо. Важливо, що ви знайшли одне одного.
Андрій подивився на нього і вперше після похорону справді усміхнувся. Може, село й називало її «негарною дружиною», але для нього Ярина була несподіваним даром життя доказом того, що справжня краса не в обличчі, а в тиші, яку людина несе в душі.
І в цій тиші Андрій відчув, що нарешті знову живе.
